17 вересня 2015 року відбулась дуже важлива подія в житті калуської громади: згідно рішення Калуської міської ради №3268, прийнятого одноголосно на шістдесят четвертій сесії шостого демократичного скликання, Калуській гімназії присвоєно ім’я її ідейного засновника, першого керівника, духовного батька гімназійної родини – ДМИТРА БАХМАТЮКА.
Son lycêe – affaire d’honneur
(Його гімназія – справа честі)
Все, що мав у житті,
Він віддав для одної ідеї,
І горів, і яснів, і страждав,
І трудився для неї.
І.Франко
Царина освіти… Висока і натхненна, глибинна і відповідальна… Хто ж зорав цю першу борозну і засіяв її добірними зернами мудрості, доброти та істини?
Це він, Дмитро Михайлович Бахматюк, який стояв біля витоків навчальних закладів нового типу. З нього в Калуші почалася ера новітньої освіти незалежної України. Але він ніколи не називав себе новатором, реформатором… Він відроджував освітні традиції, які здавна уславлювали Україну як епіцентр інтелектуальної роботи.
Ідею відродження гімназії як універсального навчального закладу в Калуші Дмитро Михайлович не тільки вимріяв, виплекав, а й поширив, утвердив, згуртував ентузіастів у середовищі скептиків, циніків, прагматиків. І гімназія возродилася… Сам-один він починав. Не було ні концепції, ні програми, ні приміщення, ні колективу… Почав із пошуку однодумців! І зібрав колектив, який з часом створив бренд – Калуська гімназія. Перші учні, які без будь-яких преференцій і квот ризикнули стати гімназистами, зробили гімназії і собі, несподівано, славу і популярність.
Гімназія вистояла, утвердилася, відвоювала свої позиції, згодом здобула право на нове приміщення та нові інвестиції, своїх благодійників і симпатиків.
Про гімназію заговорили як про навчальний заклад Бахматюка. Успішний, надійний конкурентоспроможний. Йому вдалося виплекати своїх науковців, митців, спортсменів, міжнародних діячів, меценатів – справжніх патріотів.
Дмитро Михайлович Бахматюк до директорування прийшов через учительське експериментальне новаторство, через професійні дискусії, виснажливі суперечливі роздуми про практичну педагогіку, про новітні технології, про свободу вибору вчителя, учня… Усе це відтворено в численних публікаціях науково-педагогічних видань. Так сформувався його педагогічний стоїцизм.
Дмитро Михайлович був глибоко переконаний, що педагогічна творчість – це здатність допомогти людині пізнати свій внутрішній світ, навчити її розуміти і створювати прекрасне. Тому і впроваджував у свою концепцію мудру істину українського філософа Г.Сковороди: «Пізнай свій народ, а в народі – себе».
Калуська гімназія стала справжнім мрієутвердженням, образом вічної ватри – альма-матері. Вона, мов неопалима купина, палає незгасно на вітрах історії, бо мала вмілого диригента злагодженого гімназійного оркестру – учительського, учнівського та батьківського. Його ліва рука була чуттєва – від серця, а права – точна – від голови, від розуму, від думки…
Він прокладав дорогу до омріяної елітної школи через власну душу. На це поклав життя. І був глибоко переконаний: елітна школа ніколи не зможе бути приватною – залежати від капіталу, адже для української нації потрібен справжній інтелект.
Сад нев’янучої любові, виплеканий Дмитром Михайловичем, буде вічно цвісти і плодоносити.
