25 червня свій ювілейний день народження святкує учитель математики гімназії Віра Дмитрівна БІЛЕЦЬКА.
Дорога наша Віро Дмитрівно! Гімназійна спільнота щиро вітає Вас зі славним 70-літтям! Бажаємо міцного здоров’я, життєвого благополуччя, родинного щастя, незгасної енергії та оптимізму. Нехай успіх і надалі вінчає всі важливі починання, а навколишній світ повниться добром і любов’ю!
Літа цвіли не просто цвітом,
А проростали у труді,
Дорослими вже стали діти,
А Ви душею молоді.
Пливуть літа, мов тихі води,
І Вам сьогодні 70.
Хоч як тих літ прожитих шкода,
Не повернути їх назад.
Хай щастя панує у Вашому домі
І радість у ньому живе,
Здоров”я міцного і щирої долі
Хай Бог посилає і Вас береже.
Геометричні грядки
(портрет учителя)
Щедра осінь цього року була неймовірна. На городах вродило стільки всякої всячини, що обов’язково хотілося поділитися з кимось. А квасоля, ота, що в’ється, велика-велика, така рясна, аж розгубишся від її розгону. «Хай ще хтось покуштує з неї салатів», – так одного разу вирішила Віра Дмитрівна і запросила на свій город.
– Рвіть, скільки хочете. Смакуйте на здоров’я. Цей сорт квасолі під цьогорічним сонцем показав свій рекордний урожай. Погляньте, яке багатство, яка краса, – милувалася густими джунглями квасолі господиня і додала: – А які страви з неї можна приготувати! Рецепт за мною, апробований, із власною фантазією та тонкощами, які влаштують будь-якого гурмана.
Так, це справді було диво: у цей спекотний день квасоля покривала нас зеленою хвилею і ховала у своїй солодкуватій прохолоді. ЇЇ хащі, здавалося, не мали кінця-краю.
– Не сподівалася, що вона така вродить, диво, тай годі! – посміхалася Віра Дмитрівна.
– Рослина любить добрі руки і тягнеться від них до сонця. Це, напевно, ви їй багато любові й турбот віддали, – промовляю, захоплена буйною рослинністю. – Все на світі зігрівається від сонця і серця. Ось і результат.
– Це так. Як я люблю поратися на цій грядці! І втоми не відчуваю. Кожну грудочку в руках перетру, кожне зернятко в руках погладжу. Звичайно, це потрібно і для сімейного столу, але над усе для душі, – щиро посміхається Віра Дмитрівна. – Город – це моя творчість, моє натхнення і відпочинок.
Ця квасоля мене зачарувала і спонукала до роздумів, як-то з однієї-єдиної квасолини може двигнути в небо таке велетенське стебло. Хотілося просто постояти і помилуватися красою і досконалістю цієї гармонії величного і корисного. Але те, що я побачила далі, мене приголомшило. За квасолевими джунглями город було розбито на численні грядочки, на яких можна було давати учням урок геометрії, тут красувалися різнокольорові трикутники, прямокутники, квадрати, трапеції і навіть коло, де росли квіти.
– Що це? – не витримала я. – Ви що, під небом продовжуєте вчити? Кого?
– Та всіх, хто того побажає, – сміється колега. – Але, скажу вам, я так люблю на городі лад і цю геометричну точність, що по-іншому просто не можу.
Я все згадую цей дивний городець, які взірці вишуканого смаку і естетики, буденної праці він показав, як можна працювати для корисного і приємного.
Вона просто по-іншому не може і коли навчає своїх учнів. Уроки математики Віри Дмитрівни не сплутати, як і її почерк, ні з ким. Свій стиль, своє педагогічне кредо – це зрозуміло. Але тут є щось вище, яке вкладається в філософську категорію “сродна праця”: вона просто народжена бути вчителем математики. Володіє особливим даром – передавати свої знання учням. Ні в які методики, технології, форми і прийоми це не вкладається, бо цього не можна навчити, з таким даром треба народитися.
Спостерігала за цією таємницею її педагогічної харизми. Урок у 5 класі. За столом учитель. Це зовсім не та людина, з якою я щойно розмовляла на перерві в учительській. Як вона змінилася: по-особливому просвітлене обличчя, постава велично поважна, жести чіткі, акцентні. А погляд – це глибоке, блискуче небо із спалахами. Темно-карі очі сяють, іскряться, переливаються. І вся вона в дії, відчувається влада і воля кожного слова, що панує над класом.
Звертаю увагу, як вона говорить: особливі логічні наголоси, інтонації. Темп – то чітко роздільний, повільний, то пришвидшений, потім швидкий. Зрозуміла: вчителька володіє інтуїцією відчути дитину, її готовність до сприймання матеріалу. Ось вона підводить учнів до головної думки, підхоплює її і веде за собою віртуозно і плавно, впевнено направляє до перемоги над найскладнішим матеріалом.
Минулорічні випускники, де була класним керівником, якось обмовилися: «Віра Дмитрівна може навчити математики навіть того, хто ніколи не знав її і не хоче знати».
Навчати – це, мабуть, не те слово. Віра Дмитрівна відкриває таємниці цариці наук, а точніше, дарує золотий ключик до її лабіринтів, які подолають її вихованці і сьогодні, і завтра, і тоді, коли вони того захочуть. Скільки золотих ключиків з її доброї руки відчиняють двері великої математики у вищих навчальних закладах, аспірантурах і вже за викладацькими кафедрами.
Легенда Калуської гімназії Михайло Братик сьогодні – викладач Національного університету ”Києво-Могилянська академія.” Коли приїздить до Калуша, то завжди зайде і привітає свою вчительку, бо, можливо, добре розуміє, що якби не вона зустрілася в його учнівській долі, то чи відбувся б він як перспективний математик. Але як добре, що нічого в світі немає випадкового і природа закономірностей спрацьовує повсякчас: і учень зустрічає свого вчителя, і вчитель – свого учня. І невипадково є геометричні грядки під калуським небом, і Калуська гімназія має за честь у своєму колективі бачити Віру Дмитрівну Білецьку.
Ліна Стефанюк