Вітаємо ученицю 11 класу Софію Паращак із одразу двома першими місцями в номінації “Поезія” та “Публіцистика” у IV Всеукраїнському літературному конкурсі “У римах світлих оживає слово”.
Науковим керівником Софії є вчитель української мови та літератури Ольга Сербін.
ЕСЕ «КОЛЬОРОБАРВА НЕЗАЛЕЖНОСТІ»
Україно, ти існуєш… Ти не могла по-іншому. І вже не зможеш. Я справді знаю це. Твоє життя від самого початку — це драма. Драма радості і печалі, перемог і поразок. І сліз, сліз, сліз. Тож про драму твого життя.
Якщо у першому акті на сцені висить рушниця, то до п’ятого вона має вистрелити. Таке правило мистецтва: нема неважливого предмета: кожен стає символом. Або засобом його руйнування, що не менш символічно, бо коли бачимо ту саму рушницю із КОЛЬОРОБАРВою НЕЗАЛЕЖНОСТі, то уявляємо кулю та СІРИЙ запах пороху і смерті.
Так само й історія. Це мистецтво, коли суб’єктом краси виступає народ, а митцем — людина. Однісінька людина, у якій втілено ЗОЛОТИЙ зріз усієї епохи, ментальність мільйонів, сукупність усіх Усесвітів, дотичних до неї, та рівень тогочасного сумління. Неймовірно цікаве та КОЛЬОРОВЕ мистецтво, чи не так?
В історії України також є свої драми, акти, кульмінації та “рушниці”. Нашу ж “рушницю” вивісили на сцені не в 2014-му, як то думає більшість світу. “Рушниця” на українську самобутність й існування була наставлена у 1876-му році. І тут із-за кулісся історії виходить Пам’ять…
Дивно, але корені сучасної коптяво-кривавої боротьби за існування увіп’ялися глибоко у 19-те століття. Проте “рушницею” став 1876-ий. Чи прожила я сама хоч шмат того, про що говорю? Чи маю право писати про те, читаючи в книжках? Скажи, моя Україно? Мабуть, маю, бо ти є моїм домом. Моїм прихистком та надією.
Така ж, либонь, письменницька робота — лізти у зони відчуження свідомості та шукати правду. Правду про наболіле.
