ЛІТНІ СТУДІЇ САМОЗРОСТАННЯ ЛІЦЕЇСТОК МАРІЇ ФЕДУН І СОФІЇ СЕМЕНЮК
Буремне цьогорічне літо одинадцятикласниці Марія Федун та Софія Семенюк скрасили себетворчим інтелектуально-громадським удосконаленням. Вони як слухачки гуртка «Фольклористика» Івано-Франківського обласного відділення МАН (працює на базі Калуського ліцею імені Дмитра Бахматюка уже два десятиліття під орудою учителя української мови і літератури Віталія Півторака) завше мають широкий спектр вибору проєктних заходів усеукраїнського рівня для саморозвитку й самовдосконалення на безоплатній основі. Ліцеїстки охоче поділилися враженнями про ті, котрі їх наснажили.
Марічка Федун працює над дослідженням вітчизняної есеїстики, тому їй припала до душі Онлайн літня школа з соціології https://sociology.knu.ua/uk/news/fakultet-sociologiyi-ogoloshuie-konkurs-ese-dlya-starshoklasnikiv-2022.
«Ще з 8 класу я захоплювалася соціологією. Тоді я ще не була впевнена, чи хочу пов’язати з цим своє подальше життя, та точно впевнилась: це те, чому я залюбки приділятиму вільний час, аби збагачувати знання в царині суспільних наук. Так, пообіцявши собі, що я займатимусь своїм новоспеченим хобі, я користувалася зокрема різними ресурсами, щоб рухатися до своєї цілі. І от, коли я вже трохи втамувала ту первинну жагу (адже з того часу пройшло більше року), стала замислюватись: «Можливо, варто якось «оживити» свої знання, інтегрувати в проєкт абощо?» Тоді і натрапила випадково на цей заголовок: «Факультет соціології оголошує конкурс есе для старшокласників 2022». Оскільки я й без того обожнюю есеїстику, прочитала умови і, не роздумуючи, почала писати. Обрала тему «Чому українці (не) обирають українське: колоніальний спадок чи глобальний тренд?» (то було в січні, а хто ж знав, що за лічені дні актуальність її так зросте?!). За звичайних обставин був би проведений офлайн воркшоп, де конкурсанти й конкурсантки спробували себе в ролі юних соціологів/соціологинь у Києві, однак, на жаль, захід у такому форматі організаторам утілити не вдалося. Натомість для учасників і учасниць – переможців/переможниць конкурсу есе організували Онлайн літню школу з соціології, де ми спочатку знайомилися та обговорювали майбутнє есе, проводили дослідження «Що стоїть за цифрами?», слухали лекцію «Інтернет-піратство: що соціологія з цим вдіє?» та «Наші (не)прочитані традиції». А через кілька днів презентували результати дослідження «Наші (не)прочитані традиції», зустрічалися з колективом факультету. Я отримала чудову можливість дізнатися більше про улюблену сферу з уст людей, які присвятили цьому всю свою академічну діяльність та, зрештою, чималу частину свого життя! Тож я вдячна за такий, без перебільшення, незабутній та надзвичайно корисний досвід, завдяки якому я успішно подолала ще одну сходину на шляху до заповітної соціологічної вершини».
Софійка Семенюк тріумфує від самопоборювання себе самої у проєкті Національного позашкільного центру «Мала академія наук України» – Школа громадянської і волонтерської участі та патріотичного виховання «Агенти змін» https://classroom.google.com/u/0/c/NDQ5MDM1MzQzMTA2/m/NDYzNDQxODA2Mjg0/details.
«Вони насправді змінюють. А найголовніше те, що ти не помічаєш, як і коли це стається. Просто одного дня зробиш те, чого боялася, скажеш те, у що раніше не повірила б, побачиш світ іншим. А потім з подивом зрозумієш, що ти уже не та, якою була пів року тому, і це лише початок. Ледь не в останній день подачі заяв я надіслала свій твір та анкету на електронну скриньку школи «Агенти змін». Тоді це була дівчинка, що мала багато ідей, але боялась їх втілювати, бо: «а що інші подумають», «а якщо я помилюся», «я та бути лідером, організатором – несумісно», «працювати з однолітками або тим паче старшими – ні в якому разі», «потрібно буде самій щось говорити – краще не я».
Отож зараз та перелякана дівчинка все ще живе в мені, іноді навіть бере гору. Але намагаюся менше її слухати й більше робити наперекір. Зрозуміла, що страхи не дозволяли скористатися дуже багатьма можливостями. Тепер надолужую згаяне. Тепер вчуся жити по-іншому й змінюватись, бо хочу сама творити свою історію».
На співбесіді вона слухала розповіді інших і була впевнена, що точно не пройде, навіть не підозрюючи, що через деякий час намагатиметься бути справжньою, без масок і шаблонів, із цими людьми: розповідатиме про сокровенне, ділитиметься страхами, говоритиме те, що думає та відстоюватиме своє.
А потім були «Агенти»… Де дівчинка вчилася мріяти, себто не придумати й забути, а вихопити ідею, навіть найбезглуздішу, із потоку думок і зберегти її; де призвичаювалась ставитись до мрій не як до якогось далекого бажання, а як до того, що може стати дійсністю, якщо ти докладеш зусиль; де зрозуміла, що досягати мети – це складати план, а потім брати й робити; де намагалась бути собою. Опісля пробувала застосувати все те на практиці. Так народився її маленький проєкт.
Тепер роботи над собою побільшало, бо під час реалізації мрії знаходилось те, що варто вдосконалити. Але вона працюватиме далі, тому що вже бачить результати. Наприклад, змогла відкинути всі ті думки на кшталт «а що подумають інші», змогла зробити те, чого боялась, змогла вийти із зони комфорту, бо це було необхідно для її проєкту, для її мрії.
Віталій Півторак
