Інститут політико-правових та релігійних досліджень оголосив підсумки Всеукраїнського молодіжного конкурсу есе «Я маю право на …», проведеного до Дня юриста України.
Радіємо, що список переможців очолили наші ліцеїстки, учениці 11-А класу Бакай Тетяна (І місце) і Давидюк Іванна (І місце). Конкурсантки працювали під керівництвом вчителя української мови та літератури Сербін Ольги Василівни.
Організаторами конкурсу є: Видавничий центр «Академія», видавництво «Хай-Тек Прес», Інститут політико-правових та релігійних досліджень, Рада молодих юристів України. Конкурс відбувся за підтримки ДНУ «Інститут модернізації змісту освіти», Київської міської державної адміністрації, Департаменту молоді та спорту виконавчого органу КМДА, Київського університету права НАН України, ВНЗ «Київський університет ринкових відносин», Національної академії керівних кадрів культури та мистецтв, ВСП «Київський торговельно-економічний фаховий коледж ДТЕУ».
Метою Конкурсу є підтримка обдарованої молоді, професійна орієнтація школярів, підвищення конкурентоспроможності випускників правничих шкіл на ринку праці; підвищення популярності професії юриста в абітурієнтів та залучення студентів до процесів покращення якості вищої юридичної освіти в Україні.
У конкурсі взяли участь близько 1000 учасників з усіх регіонів України.
Вітаємо переможців і бажаємо їм творчих здобутків!
Есе Іванни Давидюк
ПРАВО НА ВИБІР
«Щоб жить ̶ ні в кого права не питають. Щоб жить ̶ я всі кайдани розірву», ̶ писав у відомому вірші український поет Павло Тичина. У цьому світі, де кожна мить наповнена іскрами життєвої сили, немов сяйво зірок, що манять величиною недосяжності, чи відблиском сонячних променів від кришталевої поверхні води, зберігає в собі найвищу цінність ̶ право на існування. Завдяки такій можливості перед нами всі шляхи відкриті, проте кожне життя ̶ це наче мотанка із хороших і поганих речей. Хороші миті часто забуваються, бо, як правило, не залишають шрамів, тоді як болючі спогади та рани закарбовуються надовго, бо після них зостається слід на серці чи в пам’яті, але це не означає, що життя того не варте, і якщо в тебе нема шрамів – то це значить тільки те, що ти по-справжньому ще не жив, оскільки добро не обов’язково згладжує зло, але й погані речі не завжди псують хороші, бо життя сповнене сюрпризів, різнокольоровостей та несподіванок, і в цьому його особливість та неповторність. Тому кожен має право від народження це відчути та спробувати, тобто зробити вибір, не нав’язуючи комусь свою волю чи засуджуючи інших за якоюсь ознакою, бо це є злочином проти особистості.
Українські діти та молодь, які постраждали від воєнного конфлікту, стали свідками військових дій, втратили рідних, безпеку та віру в майбутнє, серед цього хаосу й розпачу переосмислили своє минуле, згубили себе, своє теперішнє і, мабуть, губляться в майбутніх планах, пристосовуючись до нового оточення, проте попри всі перешкоди їх серця продовжували і не переставатимуть битися, наповнюючи світ своїм бажанням жити, у когось мріяти і робити те, що тебе від цієї мрії віддаляє чи наближає.
Кажуть, що ми перестаємо існувати тільки тоді, коли ви припиняємо мріяти, що дає нам право та можливість вибору шляху від мрії до дійсності. Пропаганда європейських цінностей і демократичних принципів стає яскравим сонячним променем надії серед похмурого дня. Той промінець вказує шлях до світлого та мирного співіснування, до того, як кожен матиме можливість реалізувати свої мрії та допомогти побудувати краще майбутнє, адже ніколи не пізно – ніколи не пізно почати спочатку, ніколи не пізно бути щасливим, доки ти ЖИВЕШ… Отут і є основна точка відліку – момент життя, твій вибір, де жити, як жити і з ким, у якій частині країни і в якому середовищі, не порушуючи прав інших.
Головний і найбільш істотний зміст права на життя складає свобода, та не всі використовують її у добрих намірах, деколи навіть навмисне позбавляють інших їхньої волі. Трагічно, адже життя подібне до монети (чи того талану, який заривали в землю, як метафорично писалося в Біблії)ː ви можете витратити її як завгодно, але лише один раз. А дні летять. Так можна вмерти і нічого не встигнути через страх зробити крок у неправильному напрямку або просто чекаючи на свій шанс, та «…хто не жив посеред бурі, той ціни не знає силі», – писала Леся Українка. А буря – це та справжня стихія життя, яка рве на шмаття наші мрії, розвіває на вітрі сподівання, трощить вщент вітрила життєвого шляху, а потім показує красу штилю після буремної ночі і голубить теплом промінням сонця надії.
Саме тому не просто існуй, а співай так, ніби ніхто не слухає, кохай так, ніби тобі ніколи не було боляче, танцюй так, ніби ніхто не дивиться, і живи так, ніби це твій останній штиль на землі. Учися насолоджуватися життям, коли щось відбувається, бо в тебе є вибір бути самим собою, можливо, не таким, як усі, чи не зовсім таким, як то прийнято в суспільстві. Головне, що закон це дозволяє, ти можеш і маєш право себе шукати і реалізувати, поки не порушуєш свобод інших, тож скористайся цим, роби свій вибір на користь свого щастя та пошуку себе, не ховайся за стандартами та стереотипами. Обирати – це знати та розуміти свої права та обов’язки, але не нехтувати ними. Так, часто це йти проти усталеної думки, ламати стереотипи. Але це ж і означає, що шторм десь там, попереду, а ти живий і чекаєш його. Бо ти маєш право…обрати, ким ти хочеш бути, не зважаючи ні на що.
Есе Тетяни Бакай
ПРОМЕНІ НАДІЇ КРІЗЬ МОРОК ЖИТТЯ
У темні часи, коли чорні хмари війни затьмарюють небо України, коли сірий їдкий дим пожеж та згарищ шириться містами та селами мого краю, назавжди впиваючись у пам’ять непримиренною несправедливістю та жорстокою незбагненністю цієї війни, особливо гостро постає питання про найважливіше ̶ право на життя. Кожна людина, народжена на нашій землі, має право на те, щоб відчувати іскру кохання, ніжність дотику, біль втрати, тепло обіймів, радість перемоги, гіркоту поразки, що називається просто ̶ жити.
Це право, як первоцвіт, що кожного року напровесні, незважаючи на люті морози та «заскорублу» льодяну поверхню, ранні приморозки та байдужі людські черевики, що можуть випадково їх затоптати, пробивається крізь асфальт жорстокості та руйнувань, через морок байдужості та черствість людських сердець, прагнучи до сонця, до перших промінців серед ще безлистого весняного лісу, бо попереду найкраще ̶ буяння весни та теплота літньої прекрасної днини, що є кульмінацією розквіту світу природи і людини.
“Я маю право на життя!” ̶ вигукує в душі кожне дитя, з’являючись на світ. Цей крик не лише повідомляє про народження нового, ще не скривдженого суспільством створіння, але й стає потужним маніфестом. Це право не даровано кимось, воно ̶ природне та вкорінене в самій сутності людини як істоти, що має свого могутнього Творця.
Війна в Україні кинула виклик цьому праву. Виклик, який прийняли сотні і тисячі тих, хто поклав своє ж життя за право жити тим, хто за їхніми плечами, хто в тіні їхніх крил. Тисячі життів обірвані жорстокою рукою агресора, мрії та прагнення розщавлені танками ворогів. Кожен день на моїй землі для багатьох людей стає нестерпним існування замість щасливого життя. Але навіть у темряві розпачу сяє промінь надії. Українці, як мужні воїни на полі бою, борються не лише за свою землю, але й за таке природне і найвище, найзвичайніше та найсвятіше право на життя. Їхня стійкість ̶ це гімн життю, життю вільному та сповеному свободи, необмеженому та безцінному, що лунає на весь світ як музика краплинок талої води, що скрапує з того ж проліска як символу пробудження природи і циклічності життя і збігається до потічка, щоб стати ручаєм, а потім потоком, рікою і повінню, яка знесе у своїй потужній силі ненависну загрозу неволі та прагнень загарбника, змиє, наче Всесвітній потоп, загарбників з лиця Землі, бо їм тут не місце.
“Життя. ̶ це дар, і його треба цінувати”, – декларував український митець Лесь Курбас, який і сам поплатився життям за вільнодумство, свідомо обравши шлях свободи без обмежень у думці й творчості. Ці слова набувають особливого значення в контексті війни. Кожна врятована душа, кожне збережене життя – це перемога над темрявою, крок до світлого майбутнього. Як птахи, що прагнуть неба, так люди прагнуть жити, у цьому сенс нашого існування. “Я маю право на життя!” – не просто слова, а заклик до дій, щоб осмислити себе, свою місію, культуру, країну, об’єднатися, згуртуватися, вистояти, щоб жити.
