СПІВТРЕПЕТАТИ МАЙБУТНІСТЮ
Камертон відчуттів калуських гімназистів від участі в міжнародному проекті під егідою ЮНЕСКО
Дихати, мислити й відчувати – світоунісонно!
Щастя – бути там, де тебе очікують. Там, де ти сподіваєшся на диво – в стосунках, обопільному сприйнятті життєритмів минулого, теперішнього й майбутнього… Дихати, мислити й відчувати – унісонно! Тому й назвали свій черговий (і в Бога надія, не останній!) міжнародний проект «Щастя – БУТИ!» («Євроклубу Калуської гімназії імені Дмитра Бахматюка Калуської міської ради й КМРВ «Української бібліотечної асоціації»), який започаткували на платформі Комісії Ради Європи ETwinning Plus завдяки нашим друзям із Основної школи Леона Штукеля міста Марібора Республіки Словенія – учителям Метці Ферк та Блажеві Бевку, які уже 21-ий рік проводять Міжнародний мистецький дитячий фестиваль «Із Одра на Одер» за підтримки ЮНЕСКО. А познайомилися з юними й дорослими маріборцями під час реалізації довготривалого міжетнічного проекту «Сербські мотиви української дійсності–5» у місті Крушевац Расинського округу Республіки Сербія на 5-ому Міжнародному дитячому фестивалі, засновником якого є наші багаторічні друзі школи Вука Караджича. Наші обшири міжнародного співтрепету розпросторюють українність й наповнюються правдивим іншооприявленням собі подібних!
Ми відчули не лише душею, а й почули на власні вуха, що в українській і словенській мовах є багато подібних слів: беруть свій початок зі спільного давньослов’янського словотворчого джерела ‒ архетипно селянського, народного, автохтонного походження (з однаковими чи подібними семантичничними конструкціями (українська – словенська): давнина – davnina; народовладдя – ljudovlada; самотня (самотній, самота) ‒ samotnjak (samotar, samotarka, samota; минулий (минула, минути, минати, мінливий) ‒ мinuli (мinulo, мiniti, мinljiv); чекати (чекаєм, очікування/чекання, зала очікування) ‒ čakati (čakam, рričakovanje, čakalnica); торба (сумка) – torba; задоволений (задоволеність (задоволити, задовільний ‒ zadovoljen (zadovoljenost, zadovoljiti, zadovoljiv, zadovoljstvo); добробут – dobrobit; гасло – geslo; далекосяжний – daljnosežen; крок (крокувати, кроком) ‒ кorak (кorakati, кorakom); тато/татко –tata/tatek; відданість (віддано, відданий) ‒ vdanost (vdan, vdanо); взірець (взірцевий, взірцевість) ‒ vzorec (vzoren, vzornost); посмішка – nasmeh/nasmešek/nasmehljaj; насолода – naslada; постава – рostava; родина/дружина – družina; ґума – guma; ґрунт/тло – grunt/tla/tlo та інші.
Результати підготовчої проектної діяльності представляли гімназисти Марія Захарюта, Олег Борисевич, Ярина Угера, Анна Гладенька, Андрій Левицький та педагоги-координатори Віталій Півторак і Наталія Забрицька. А «за лаштунками» очної події наш проект підтримували батьки проектантів-міжнародників, ревні євроклубівки Вікторія Глібко й Ольга Грицанюк, голови громадських організацій Любов Липовська (Калуська філія Союзу українок) і Оксана Півторак (КМРВ «Української бібліотечної асоціації»); міська влада (Ігор Матвійчук, Любов Максимович та Мар’яна-Божена Постоловська) за проханням директорки гімназії Оксани Табачук частково забезпечила «калуськими» сувенірами.
Калуські гімназисти – творчий мікрон фестивалю ЮНЕСКО в «зеленому серці Європи»!
Словенію називають зеленим серцем Європи. Ця невелика країна, розташована в трьох кліматичних зонах, є зосередженням природних пам’яток Європи. Тут і живописні льодовикові озера, і підземні печери, і Адріатичне море, і альпійські вершини, які дивовижним чином переплітаються з неймовірною красою старовинними венеціанськими містечками. Марібор – це місто з помаранчевими цегляними дахами, тому, можливо, там так полюбляють смакувати й пригощати мандаринками?!.
Звичайно, ми не побачили й дещиці красот цього краю, але горді, що стали «творчим мікроном» зеленого серця Європи!
Мета словенського проекту й нашого візиту до Марібора – не лише ознайомлення з театральною культурою учасників проекту, а й популяризація її через власну відчуттєвість сценічної гри, щоб краще дізнатися про різні культури, мови й спопуляризувати своє. А ще подружитися з представниками інших народів для того, щоб відчути безпосередню взаємність і підтримку не лише в сьогочассі, й у майбутньому, з розумінням і повагою ставитися до різноманіття представників різних держав і культур, глибше дізнатися про інші традиції й культури – «з середини».
У середу зранку, День святого Валентина, ми потрапили в осердя мистецького душесвіття ЮНЕСКО – прибули до школи Леона Штукеля, перед тим поборовши безсонну ніч враженнєвими вихлюпами від побаченої монументальної величавості нічного Будапешта, мандруючи мікроавтобусом через Угорщину. Одразу відчули себе по-домашньому – усі й усе було відкритим і відчиненим: кожнен закуток закладу, технічний персонал і педагоги, учні й батьки… і господарська територія із тридцятип’ятирічним шкільним тракторцем. Гуляй, душе!.. Та ми не зловживали.
Стрітенська днина, 15 лютого, цілочасно випромінювала мистецьке дитинне душесвіття словенців, сербів, українців! І розпросторювала флюїди щастизлеття наживо – прямим транслюванням через мережу Інтернет. Наш «перший млинець» у цьому новому для нас міжетнічному проекті увінчався усмішко-оплесками глядачів і дружбопродовженням українсько-сербсько-словенських взаємин. До того ж, нас і всіх учасників цього міжнародного мистецького душезлеття привітав Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці Словенії пан Михайло Бродович (уродженець міста Галича) та його помічниця пані Олександра Янушевська, які, попри величезну зайнятість, прибули зі столиці Словенії Любляни. Організатори проекту були захоплені такою увагою українських миротворців. Ось як висловилася в соцмережах про це М. Ферк: «Я пишаюся тим, що «моя» сценічна проекція ЮНЕСКО шириться Європою. Для нас велика честь прийняти посла України та, звичайно, студентів та викладачів цієї країни. Я сподіваюся, що вони повернуться до нас знову / I am proud that «my» UNESCO project from stage on stage is spreading to Europe. It is a great honor for us to host the ambassador of Ukraine and, of course, students and teachers from this country. I hope they come back to us again».
Офіційний візит представників української дипломатії непомітно для нас переріс у дружню розмову про самоосвіту, самопізнання, самовдосконалення… Скажімо, для Олега Борисевича «особливою виявилася тримовна промова зі сцени Михайла Бродовича – щирою, і дружні поради в шкільній бібліотеці, котрі ще не раз знадобляться… в майбутньому». «Мені, ‒ стверджує Анна Гладенька, ‒ запам’яталися такі його слова: «Точність – ввічивість королів», і це, я вважаю, є дуже важливо – наслідком правильного виховання. Вагомий поштовх дали його слова про важливість знання мов, зокрема іноземної – англійської, адже без цього нам, молодим, у світі жити неможливо!». «Усі двері нам будуть відкриті, ‒ переконаний Андрій Левицький, бо усвідомив це завдяки життєвим історіям Михайла Броніславовича. ‒ Я був вражений тим, що він вільно говорить не тільки англійською, але й словенською». Наставники ж приємно чудувалися простотою й безпосередністю, глибокою проникливістю й багатомовністю в спілкуванні чи то з українською делегацією, чи з організаторами міжнародного дійства свого краянина-дипломата. Приємний полілогічний післясмак зігріває душі!
А увечері усіх очікували пізнавальні рекреації Марібором та околицями! Подивував у середзим’ї під відкритим небом неподалік від льодової арени діючий на повну потужність фонтант…
Остання проектна днина була насичена багатьма подіями. Зранку – англомовна презентація нашої групи про Україну (її культурні, природні багатства), Прикарпаття (зокрема про те, що словенська земля визнала нашого літературного метра Юрія Андруховича «за його повнокровну, мужню і вільнодумну літературу, що повертає… середньоєвропейцям власне та спільне минуле і майбутнє», вручивши премія Вілениці (Nagrada Vilenica) ‒ міжнародну літературну щорічну нагороду, засновану Спілкою словенських письменників у 1986 році (вручають представникам красного письменства зі Східної і Центральної Європи на фестивалі в карстовій печері Вілениця на заході Словенії, неподалік Трієста), Калуш і гімназію. Пізніше – мандрівка містом (побіжний огляд архітектурно-природніх принад міста) та освітньо-пізнавальна діяльність: учні поверталися до школи на уроки, а вчителі в супроводі Блажа Бевка й Метки Ферк – до маріборського підрозділу Національного освітнього центру Республіки Словенія. Там упродовж двох годин ознайомлювалися зі шкільництвом Словенії, зустрілися з педагогами-новаторами краю, заручилися обопільним бажанням подальшої співпраці.
Наші проектні потуги були відзначені не лише щиросердям господарів, а й дипломами фестивалю.
«Оцінити весь фестиваль та час перебування у цій країні одним або двома кольорами було б надто безколірно…»
Кожен із українських учасників іменує фестиваль по-своєму: «Феєрія друзів» (М. Захарюта), «Рукавичка» (бо скільки б учасників тут не тусувалося, вони не можуть «доповнити до кінця, і щороку до неї долучається все більше й більше дрізів, а скільки в кожного приємних спогадів!» (О. Борисевич)), у Андрія Левицького – це «Словенські вихідні». А от Аня Гладенька фантазує так: «Якби я була казкаркою, у цій виставі-казці позитивними героями були б Скаути та О’Фен, адже саме він намагався не тільки допомогти «зеленим» пластунам не знищити природу та існування його та нашої планет, але й завадити розповсюдженню зла, яке, на мою думку, яскраво виражене в ролі негативного персонажа твору Люби й Ігоря Липовських «Прибульці з планети Пластикової Пляшки» ‒ королеви Бутілопіди Першої».
Юні проектанти усю атмосферу проектного життєтрепету зобразили б «теплими кольорами (жовтим, помаранчевим, червоним), оскільки вони асоціюються з дружбою» (М. Захарюта), «зеленим, оскільки це колір миру» (А. Левицький), «всіма кольорами веселки, але крім них ще й білим. Чому так?» – Бо А. Гладенькій «здається, що саме білий колір як барва світла, означає прагнення до подальшого розвитку, до чогось нового, а інші кольори – це все надзвичайно цікаве життя в сім’ї родини Гавриків, у школі, Маріборі. Мені здається, що оцінити весь фестиваль та час перебування у цій країні одним або двома кольорами було б надто безколірно та нецікаво…».
Марія Захарюта брала участь у проекті обміну вперше. Ось, що думає вона про нього: «Позитивні ролі тут мали б усі. Й такі імена: Alisia, Gavric, Safia, Ovens. Отримала багато позитивних вражень, бо познайомилася з новими людьми. Мене найбільше вразило те, що мої «тимчасові» родичі були дуже уважними, учні школи ‒ привітними, усміхалися й віталися зі мною. Здивувало, що на уроці в класі вчителька, щоб привернути увагу дітей, використала свисток». Якби могла б додала більше часу на про ведення фестивалю, тому що я не встигла зі всіма поспілкуватися.
Олег Борисевич має чималий «досвід діяльності в таких заходах, але варто зазначити, що жоден з них ще не був подібним. Безмежно вдячний своїй «тимчасовій» сім’ї Кайзерів, що стала для мене рідною, і не перестаю переказувати їй вітання!».
Відгоміння душеструння цієї зустрічі ще не раз воздасться в серцях і помислах гімназистів ДОЛЕСВІТТЯМ себеутвердження… Бо вже сьогодні набувають досвіду унісонного співтрепетання майбутністю!
https://video.arnes.si/portal/asset.zul?id=l1Md9YA8Z6DmJJCq9SWzVxm0
