Свіча пам’яті Учителю
(до поминальної річниці)
Запалимо свічку пам’яті про колегу, талановитого освітянина, ініціатора створення одного з найкращих закладів області, почесного громадянина міста Калуша, заслуженого працівника освіти України, невтомного генератора педагогічних ідей, великого правдолюба й гуманіста Бахматюка Дмитра Михайловича.
Постать першого директора Калуської гімназії важко описати кількома словами, його образ асоціюється із виром подій і справ, пошуками нового й знахідками бажаного й того, що перевершувало сподіване, його впертістю й безкомпромісністю, дитячою замріяністю в майбутнє закладу й наполегливим шуканням шляхів для досягнення мети. Він доклав багато зусиль для формування одного із професійно найсильніших педагогічних колективів міста, спрямував його діяльність на утвердження основоположних принципів роботи з обдарованими дітьми, створив такий психологічний клімат в освітньому просторі гімназії, який забезпечував здорову конкурентність і прагнення до самовираження кожної індивідуальності.
Він усім учням давав шанс здобувати глибокі знання за максимально високою планкою й вимагав від учителів та гімназистів відповідальності за гімназійними стандартами. «Максимум доброти до учнів при максимумі жорсткості у вимогах до їхніх знань», – основоположне кредо, яке було закладено в його педагогічних принципах, на якому він щораз наголошував.
Як директор утвердив демократичні методи управління закладом, який стабільно входив у трійку найкращих новітніх шкіл області, а за результатами ЗНО вивів гімназію на найвищий всеукраїнський рівень.
Дмитро Михайлович любив життя, невимушені бесіди; був тонким психологом, який наскрізь бачить людину; володів вишуканим почуттям гумору; умів прощати образи; в колегах цінував високу мораль і професіоналізм; багато читав; був чудовим публіцистом, про що свідчать численні публікації в періодиці й написані ним дві книги про шляхи становлення й розквіту гімназії; заклав і ревно вирощував унікальний дендропарк. Фізик-експериментатор, який довіряв тільки реально очевидному, власним життям довів матеріальність думки, вимріявши і створивши Калуську гімназію.
Він завжди був у польоті думки, у польоті й згорів, залишивши після себе незабутній слід великих справ, засвітивши свою зірку на ім’я Калуська гімназія. І там, у небесах, хай сяє вона йому як світло його розуму й добра – той Божий дар, який не змарнував у земному своєму житті.
Світла пам’ять Учителю, що любив людину й трудився на її благо.
Колеги
