66dffec4c92d2958213439

Майстер-клас

Майстер-клас – форма передачі серед педагогічних працівників досвіду, майстерності шляхом показу прийомів роботи. Створюється, як правило, на базі досвіду педагогічного педпрацівника, що має вищу кваліфікаційну категорію чи звання «викладач-методист» або є переможцем обласних конкурсів.

Мета діяльності майстер-класу – удосконалення наукової, освітньої, професійної підготовки педагогічних працівників, практичного індивідуального володіння уміннями та навичками навчання і виховання.

Основне завдання майстер-класу – сприяння розвитку педагогічної творчості, передача авторського досвіду з метою удосконалення освітнього процесу, робота з інтернами.

 

Методична сесія

Методична сесія педпрацівників освітнього закладу – ефективна форма роботи, яка координує діяльність усієї методичної служби і направлена на розвиток навчально-методичного забезпечення освітнього процесу, інноваційної діяльності.

Методична сесія проводиться один раз на рік у визначений термін за такими питаннями:

• проведення творчих звітів педагогічних працівників, які атестуються;
• сприяння розвитку фахової майстерності;
• прогнозування педагогічного досвіду.

Методична сесія проводиться у два етапи:

Перший етап методичної сесії – день педагогічної творчості.

Під час його проведення відбувається презентація досвіду кращих педпрацівників, які атестуються, а також засідання творчих і проблемних груп, проводяться «круглі столи», майстер-класи за проблемою (назвою) методичної сесії.

Другий етап методичної сесії передбачає творчі звіти, презентації портфоліо (кейсів), що проводяться перед членами методичної комісії, де педагогічні працівники демонструють свої педагогічні доробки, пропагують власний досвід роботи, проводять уроки-панорами, презентують методичні рекомендації тощо.

Під час методичної сесії відбувається стимулювання педагогічних кадрів до творчої діяльності (вручаються дипломи, почесні грамоти, грамоти за участь), виносяться пропозиції щодо атестації, приймаються рішення про публікацію кращого досвіду.

Така організація методичної роботи спонукає пробудженню в педпрацівників інтересу до інноваційної діяльності, потреби в саморозвитку та у самовдосконаленні, виробленню в колективі атмосфери творчого пошуку найбільш ефективних шляхів навчання і виховання учнів, формуванню сприятливого мікроклімату в освітньому закладі.

 

Методичний аукціон

Для ознайомлення педагогічних працівників із цікавими та яскравими результативними ідеями проводиться методичний аукціон, за допомогою якого можна цікавіше побудувати проведення семінару-практикуму.

Мікрогрупа чи окремий учасник висувають ідею і пропонують «удосконалити» її або замінити іншою. Аукціон проводять доти, поки не будуть внесені ідеї-поправки. Найкращою визнають таку, за яку проголосує більшість. Ідеї висувають для втілення їх у життя, але розпочинають із висунення найфантастичніших думок. Під час проведення аукціону може розігруватися методична література тощо.

 

Методичний діалог

Методичний діалог – це складова частина будь-якої форми методичного навчання, що має теоретичне домашнє завдання, яке доповнюють присутні педпрацівники.

У методичному діалозі можуть брати участь керівники семінару і слухачі.

Рушійною силою діалогу з певної проблеми є активність слухачів. Велике значення має загальна емоційна атмосфера, розстановка відповідних акцентів у матеріалі, у судженнях слухачів, почуття єдності двох або більше груп.

Підводиться підсумок із проблеми, приймається рішення про спільні дії.

 

Методичний міст

Методичний міст – одна з активних форм методичної роботи, яка проводиться з метою розвитку або вдосконалення аналітичних вмінь.

Методичний міст – різновид дискусії. Він відрізняється складом учасників і може бути проведений між педагогічними працівниками різних методичних комісій або різних закладів освіти, що дозволяє розглянути певну проблему з різних точок зору.

 

Методичний ринг

Методичний ринг – форма методичної роботи, яка сприяє вдосконаленню знань, дає можливість виявити загальну ерудицію та обізнаність педпрацівників із проблемою. Методичний ринг – це змагання різних методичних ідей щодо реалізації однієї й тієї ж проблеми.

Для організації методичного рингу заздалегідь готуються:

• ведучий, який здійснює загальне керівництво засіданням, проводить інструктаж учасників щодо правил проведення методичного рингу та робить висновки про підсумки раундів і засідання загалом;
• опоненти та їх групи підтримки;
• група аналізу, яка оцінює рівень захисту відповідного погляду на проблему і рівень підготовки опонента;

Під час методичного рингу вирішується серія теоретичних і практичних завдань, розробляються методичні рекомендації щодо впровадження новаторських методик або знахідок майстрів педагогічної справи, визначаються шляхи реалізації проблеми, що обговорюється.

 

Методичний тиждень

Методичний тиждень проводиться для ознайомлення з ініціативою і творчістю педагогічного колективу або інтернів.

Етапи проведення методичного тижня

І. Підготовчий етап. Визначається мета та порядок проведення методичного тижня, складається план та сценарій методичного заходу на кожний день тижня.

1. Реалізація запланованого. Проводиться методичні заходи відповідно до складеного плану (зустрічі, дискусії, консультації, виставки).

III. Підведення підсумків методичного тижня. Визначається кращі виставкові матеріали, методичні розробки уроків, творчі інновації педагогічних працівників закладу, виявляються носії передового педагогічного досвіду.

 

Методичний фестиваль

Методичний фестиваль – форма методичної роботи, яка передбачає велику аудиторію і метою якої є обмін досвідом, упровадження ідей та знахідок щодо ефективної організації інтелектуально-пізнавальної, виробничої діяльності учнів.

Етапи проведення методичного фестивалю у рамках навчального закладу:

І. Підготовчий етап:

• ознайомлення з особливостями методичного фестивалю як формою роботи, загальними вимогами щодо його проведення;
• визначення теми, мети, змісту, тривалість заходу, обсягу та змісту виставкових матеріалів;
• підготовка відповідних консультантів;
• складання програми та сценарію проведення.

1. Проведення фестивалю.

Представлення передового педагогічного досвіду, інновацій, методичних ідей, підходів до їх втілення.

Демонстрація виставкових матеріалів, рекомендацій, засобів навчання.

III. Підсумковий етап.

На фестивалі відбувається ознайомлення з кращим педагогічним досвідом, нестандартними заняттями, які виходять за межі традиційних стереотипів. Під час фестивалю працює і виставка методичних знахідок, ідей, де їх автори біля спеціальних полиць (стендів, столів) дають охочим консультації. Заявку на заняття, методичну ідею, прийом учасники фестивалю подають заздалегідь.

Фестиваль дає можливість піднести настрій, активізувати творчу ініціативу, сприяє самоосвіті, засвоєнню теоретичних знань і професійних умінь, самовдосконаленню педагогічних працівників, відпрацюванню оптимальних методів і форм роботи. Підводиться підсумок методичної діяльності закладу над важливою проблемою. Проводяться підсумки форуму, детальний аналіз і оцінка методичної та фахової підготовки. Матеріали фестивалю узагальнюються та оформлюються для подальшого предметного ознайомлення педпрацівників.

 

Методичні посиденьки

Методичні посиденьки – форма методичної роботи, яка сприяє створенню сприятливого психологічного клімату в групі слухачів, а також виробленню найбільш доцільного підходу до вирішення певної педагогічної проблеми.

Фасилітатор (заступник директора, методист, голова методичної комісії) планує методичні посиденьки, визначає доцільність такого заходу, передбачає вихід на кінцевий результат. На засіданні методичних посиденьок пропонують питання, суттєві для розв’язання якихось вузлових завдань освітнього процесу, наприклад, «Активізація навчальної діяльності». Тему оголошують слухачам заздалегідь, але до обговорення вони не готуються.

Майстерність фасилітатора виявляється у тому, що він у невимушеній формі викликає слухачів на відверту розмову з будь-якого питання і підводить її до певних висновків. Доцільно запропонувати присутнім каву, чай.

 

«Мозкова атака»

«Мозкова атака» – один із методичних прийомів, який сприяє розвитку творчості, виробленню правильного погляду на питання, що зустрічаються на практиці. Цей прийом зручно використовувати під час обговорення методики проведення певної теми, вироблення раціональної системи її впровадження. Заступник директора з НВР чи керівник МО повинен продумати такі питання, щоб відповіді на них були стислими, лаконічними. Перевагу надають відповідям-фантазіям, відповідям-описам певної комбінації щодо розвитку запропонованих пропозицій. Тривалість «мозкової атаки» – 15-30 хв. Потім починається обговорення висловлених проблем, вносяться пропозиції, з яких визначаються 3-4 найкращих, колективно передбачаються труднощі, які можуть виникнути при цьому, і шукають шляхи їх вирішення, наводячи аргументи, факти з практики, ведучи діалог, часом із гострими суперечками.

 

Нарада

Нарада – це колективне обговорення окремих питань групою осіб, які безпосередньо зацікавлені в їх вирішенні. Наради можуть бути періодичними, тематичними, проблемними, спрямованими на розв’язання поточних проблем методичної роботи.

Технологія проведення методичної наради

Підготовка наради включає визначення мети (бажаного результату), складу та числа учасників, підготовку змісту основних етапів проведення наради та тексту попереднього повідомлення.

Кількість учасників наради – 7-8 осіб, компетентних в обговорюваних питаннях і зацікавлених у їх вирішенні. Учасників наради слід повідомити про час, місце і тему обговорення, що дасть їм змогу підготуватися до зустрічі.

Мета взаємодії керівника з учасниками наради може полягати в інформуванні чи отриманні інформації, переконанні чи спонуканні до розв’язання проблеми. Під час інформування особливу увагу слід приділити формулюванню повідомлення так, щоб воно було сприйняте й усвідомлене слухачами. Якщо метою є переконання, то головним завданням керівника стає організація конструктивного діалогу для вироблення єдиних підходів до розв’язання проблеми. Спонукання ж до розв’язання проблеми передбачає створення атмосфери творчості в процесі наради.

Повідомлення, яке зроблене на початку наради, будують за такими правилами:

• інформація має бути простою й точною;
• докази мають бути зрозумілими;
• повідомлення за можливості має бути точним і лаконічним;

• докази і конкретні приклади слід наводити поступово, а не всі одразу;
• необхідно продемонструвати спільність позицій доповідача та інших учасників наради, уникаючи цим можливості виникнення почуття ненависті чи зверхності.

Початок наради дає змогу зорієнтуватися в психологічному стані учасників та сформувати готовність до обговорення. Організаторам слід подбати і про раціональне розміщення присутніх, створивши для них можливість візуального контакту між собою.

Відкриваючи нараду, слід пам’ятати:

• розпочинати її необхідно вчасно, ніколи не чекаючи тих, хто запізнюється;
• максимально чітко сформулювати мету наради;
• розпочинати варто з позитивних моментів, що надає впевненості в успішному завершенні наради;
• проблему доцільно подати цікаво, образно, із захопленням;
• відкриття наради має тривати не більш як 2 хв.

Правила контролю за ходом наради:

• голова мусить залишатися на нейтральних позиціях;
• необхідно постійно підтримувати розмову, використовуючи для цього запитання, пояснення;
• слід негайно вживати заходів у разі виникнення напруження, щоб не допустити суперечки;
• необхідно відкидати непродумані рішення, а брати до уваги лише обґрунтовані конкретні пропозиції;
• учасникам слід надавати слово лише з дозволу голови наради;
• говорити в певний час може лише один учасник;
• голова мусить вислухати думки всіх опонентів;
• керівник має прагнути до формулювання загальних підходів;
• слід обмежувати спогади про минуле та відхилення від теми, яких припускаються окремі учасники;
• нарада має послідовно просуватися до досягнення поставленої мети;
• щоб уникнути непорозумінь, керівник має, за необхідності, уточнювати зміст повідомлень окремих учасників;
• необхідно якомога частіше підбивати попередні підсумки для того, щоб продемонструвати учасникам, наскільки вони наблизилися до мети.

Голова повинен економити час. Для цього на початку наради слід пояснити, що проблема повинна бути розв’язана протягом відведеного часу. Слід уникати затягування наради.

 

Науково-практична конференція

Науково-практична конференція – це одна з форм теоретичної і практичної підготовки педагогічних працівників на основі виявлення й узагальнення ППД.

За тематикою науково-практичні конференції можна поділити на три основні типи:

• міжпредметного характеру;
• за окремими темами;
• проблемні.

Технологія проведення науково-практичної конференції

Тему конференції визначають заздалегідь (за 3-5 місяців).

Тривалість її роботи – здебільшого 1-2 дні.

Основним підготовчим та організаційним органом конференції є оргкомітет, сформований із методистів-фахівців, учителів-методистів, учених-педагогів тощо.

Підготовчі функції оргкомітету:

• затвердження запропонованої теми конференції;
• обговорення та затвердження програми проведення конференції, куди належать календарний план, регламент, програма пленарних і секційних засідань;
• обговорення матеріалів для збірника доповідей або тез;
• підготовка тексту запрошень тощо.

На пленарному засіданні розглядають основні теоретичні питання з висунутої проблеми.

На секційному засіданні (2-3 секції) розглядають окремі шляхи розв’язання проблеми (обмін досвідом роботи, спостереження та обговорення навчальних і виховних занять тощо). Водночас учасники вносять конкретні пропозиції щодо ефективнішого вирішення обговорюваного питання.

На підсумковому пленарному засіданні заслуховують звіти керівників секції, обговорюють і ухвалюють рекомендації конференції з певної проблеми.

Зворотний зв’язок

• конференція дає змогу за відносно короткий час ознайомити педагогічних працівників із результатами досліджень;
• завдяки надрукованим збірникам доповідей або тез є можливість довести до відома всіх освітніх закладів регіону наукову інформацію про наслідки досліджень і рекомендації щодо впровадження наукових ідей у практичну діяльність;
• зауваження і пропозиції, висловлені на конференції, дають змогу керівникам освіти і науково-методичних служб коригувати плани педагогічних досліджень, ефективно здійснювати управління цим процесом тощо.

Оперативно-методичні наради

Завдання оперативно-методичних нарад (оперативних нарад) – підвищення наукового рівня педагогічної роботи, запобігання можливим помилкам, виправлення допущених помилок. На них розглядають питання, які неможливо передбачити заздалегідь.

Педагогічна виставка

Завдання педагогічної виставки – показ досягнень педагогічного колективу, пропаганда нових зразків навчально-виховної роботи та науково-методичної діяльності педагогів, поширення ППД, висвітлення діяльності батьківських та учнівських органів самоврядування.

Виставки розрізняють:

• за змістом і місцем в освітньому процесі:

– тематичні;

– оглядові;

– за тривалістю:

– постійні;

– епізодичні.

Організовують виставки із залученням колективу закладу.

Технологія проведення педагогічної виставки

1. Визначення та обговорення проблеми, теми в колективі.
2. Визначення місця й часу експозиції.
3. Складання плану підготовчої роботи (розподіл доручень між членами науково-методичної ради).
4. Визначення переліку і терміну збирання матеріалів, які експонуватимуться на виставці (цифрових, текстових, ілюстративних матеріалів; книг; ТЗН; сувенірів, виготовлених власноруч, та ін.).
5. Оформлення супровідних текстів до документів та експонатів (узагальнення і висновки).
6. Систематизація матеріалів (розподіл за темами в експозиційні комплекси).
7. Складання картотеки наявних матеріалів.
8. Художньо-естетичне оформлення.
9. Зворотний зв’язок:

• записи у спеціальних книгах відгуків;
• поширення експонованого ППД, упровадження нових педагогічних ідей;
• підвищення якості освітнього процесу в освітніх закладах.

Педагогічний КВК

Педагогічний КВК – форма педагогічної роботи, яка сприяє активізації теоретичних знань, практичних умінь і навичок, створенню сприятливого клімату в педагогічному колективі. Із педагогічних працівників формують дві команди та журі; їх знайомлять із темою КВК, дають домашнє завдання. Крім цього, команди готують взаємні сатиричні вітання на тему КВК у нестандартній формі, а також конкурс капітанів.

План проведення КВК

1. Вітання команд. У ньому враховують відповідність виступу заданій темі, актуальність, форму. Час виступу – 10 хв.
2. Розминка. Кожна команда готується із трьох питань: на знання психології, особистості учня і міжособистісних відносин. Час на обговорення – 30 с.
3. Домашнє завдання. Підготувати ділову гру на тему «Як допомогти учням навчатися цікаво?».
4. Конкурс капітанів.
5. Конкурс знавців. Обирають по два учасники від команд, яким пропонують оптимальний метод розв’язання питання.
6. Конкурс уболівальників. Пропонують педагогічні ситуації (бажано з практики роботи свого закладу).
7. Конкурс «Що б це означало?» (ситуація із життя закладу). Враховують винахідливість, точність формулювання теоретичних питань міркування, володіння навичками застосування теорії до аналізу дійсності, виявлення суперечностей між життєвими уявленнями і теорією, між глибокими, повними, неповними або поверховими знаннями інших.

 

Педагогічний консиліум

Педагогічний консиліум – це пошук шляхів розв’язання складних педагогічних проблем, таких, наприклад, як подолання бар’єрів під час виховного процесу між педагогічними працівниками та учнями, керівниками ЗНЗ та вчителями, учнями, батьками, учнівським колективом.

На педагогічний консиліум запрошуються представники різних кіл, поділившись на мікрогрупи, до складу яких входять учні, вчителі і батьки, запрошені вчителі з інших закладів освіти. Кожна мікрогрупа розглядає проблему зі своєї позиції. Так, одна група виступає за демократизацію навчання, друга – займає позицію бюрократів-технократів чи новаторів, третя – за вільне виховання, четверта – догматики тощо. Висловивши свій погляд на проблему, члени кожної групи, пропонуючи свої позиції, відповідають і на критичні зауваження.

Педагогічний консиліум може бути організований для обговорення певного випадку, ситуації, поведінки конкретної особи. Присутні висловлюють власні позиції щодо негативних явищ, шукають способи їх усунення.

 

Педагогічний турнір

Мета: виявити і розвинути у педагогів здібності до педагогіки співробітництва; сприяти розвитку критичного погляду на традиційну педагогічну практику, спонукати до пошуку нових, нетрадиційних, інноваційних технологій педагогіки співробітництва, виявити і розвинути загальнопедагогічні здібності, уміння та навички творчих учителів. Наприклад, тема педагогічного турніру «Від авторитарної педагогіки до педагогіки співробітництва».

Організаційна структура засідань

У засіданні берусь участь творчі педагоги. Обравши відповідний колір (червоний, помаранчевий, синій, зелений), педагоги створюють за кольором команди. Хто із педагогів обрав червоний колір, гратиме роль авторитарних педагогів, помаранчевий – оптимістів, синій, зелений – демократів.

Команди, які грають роль відповідного типу педагога, беруть участь в обговоренні серії запитань, у виконанні кількох діагностичних і практичних завдань.

Ведучий турніру організовує дискусійне обговорення питань із теми, проводить інструктаж учасників засідання про правила його проведення, робить узагальнюючі висновки із засідання в цілому та з кожного питання, яке обговорювалось.

Опікується роботою «педагогічного турніру» досвідчений учитель-методист. Роботу команд оцінює експертна комісія, до складу якої входять психолог, соціальний педагог, керівник, досвідчений учитель.

Сценарій «педагогічного турніру»

1. Виконати завдання «Словесний портрет педагогів різного типу».

3. Наприклад, команда, яка обрала червоний колір, дає словесний портрет автократа тощо. Час – 20 хв.
4. Обговорення питання «Який педагог потрібен сьогодні» (автократ, оптиміст демократ-реаліст, демократ-максималіст). Час – 20 хв.
5. Який педагог користується найбільшою популярністю серед учнів? Час – 20 хв.
6. Про якого педагога пам’ятають, згадують із теплотою, відгукуються через 10 і більше років після закінчення школи? Час – 15 хв.
7. Експрес-діагностування. У цьому змаганні беруть участь найяскравіші представники кожної з команд. Кожному, хто бере участь у діагностуванні, надається можливість сказати «ні» з різними інтонаційними відтінками. За тим, які інтонації домінують у того чи іншого учасника діагностування, визначають, до якого типу він належить. Час – 10 хв.
8. Розгорнуте діагностування всіх учасників засідання на приналежність до того чи іншого типу педагогів.
9. Дискусія з питання: «Які чинники зумовлюють життєвість авторитарної педагогіки? З яких причин стримується впровадження демократичної педагогіки?». Учасникам слід аргументувати свої точки зору. Час – 20 хв.
10. «Педагогічний театр». Кожна команда після 10 хв підготовки показує інсценування ситуації використання педагогіки співробітництва. Час – 30 хв. Загальна тривалість – 2 год 30 хв.

 

Проблемний стіл

Проблемний стіл – форма методичної роботи, яка сприяє розвитку в педагогічних працівників прагнення до самоосвіти, до пошуку нових, результативніших методів роботи. Ця форма передбачає насамперед чітке визначення теми і мети, а також розширення і поглиблення знань педагогів щодо визначення запропонованої проблеми, включення їх у дискусію.

Заздалегідь готуються питання для обговорення, списки рекомендованої літератури, реквізити, створюється прес-центр. Постановкою питань фасилітатор спонукає учасників до обговорення проблеми, по закінченні обговорення робить висновок, пропонує рекомендації, а згодом випускає методичний бюлетень «Увага! Цікавий досвід. Проблеми. Пропозиції» із відповідними рубриками.

План засідання проблемного столу

1. Повідомлення теми, постановка проблеми, обґрунтування значення практичної діяльності педагога із творчого розв’язання проблеми, яка розглядається.
2. Організація творчого діалогу, обмін думками з питань проблеми.
3. Підведення підсумків учасниками проблемного столу.

Ця форма створює умови для творчого обміну досвідом роботи, є дієвим засобом перетворення знань у переконання.

 

Психолого-педагогічний семінар

Психолого-педагогічний семінар – це одна з основних форм методичної роботи, яка полягає в ознайомленні з новітніми досягненнями психолого-педагогічної науки і передового досвіду та в обговоренні слухачами повідомлень, доповідей, рефератів, виконаних ними за результатами досліджень самостійно чи під керівництвом спеціалістів у цій галузі.

Організація психолого-педагогічного семінару потребує високої кваліфікації організаторів методичної роботи або прямих зв’язків з ученими, педагогами, кваліфікованими лекторами інститутів післядипломної педагогічної освіти. Важливою позитивною тенденцією в роботі психолого-педагогічного семінару є органічний взаємозв’язок теорії та практики.

Під час проведення заняття психолого-педагогічного семінару необхідно забезпечити атмосферу творчості, неформального спілкування. У деяких випадках після творчого повідомлення можна організувати дискусію, диспут. Під час роботи семінару можливе колективне вирішення навчально-педагогічних завдань. Психолого-педагогічні семінари можуть бути ефективною формою залучення педагогічних працівників до творчої науково-дослідницької діяльності. Практика свідчить, що робота такого семінару упродовж багатьох років помітно підвищує загальну і педагогічну культуру його учасників.

Етапи роботи семінару

1. Вибір теми.
2. Складання плану.
3. Добір літератури.

1. Визначення проблеми.
2. Вивчення проблеми.
3. Написання тез, рефератів, повідомлень.
4. Виклад змісту рефератів, повідомлень.
5. Формулювання рекомендацій. Зворотний зв’язок

Виконання рекомендацій, творче їх осмислення та впровадження в практику роботи.

Робота над колективною науково-методичною темою (проблемою)

Робота над колективною науково-методичною темою (проблемою) – це колективна форма пошукової роботи, спрямованої на розв’язання актуальної психолого-педагогічної проблеми з метою вдосконалення навчально-виховного процесу та підвищення професійно-кваліфікаційного рівня педагогічних працівників.

Алгоритм роботи педагогічного колективу над реалізацією науково-методичної теми (проблеми)

1. Попередня підготовка до впровадження нової педагогічної ідеї (концепції).
2. Забезпечення теоретичної та психологічної готовності педагогів закладу до впровадження нових наукових ідей, концепцій, рекомендацій.

1. Вибір (постановка) науково-методичної теми (проблеми).
2. Ознайомлення з висвітленням проблеми в психолого-педагогічній літературі.
3. Уточнення теми (проблеми) і складання плану науково-методичної роботи.
4. Пошукова діяльність колективу закладу щодо вирішення завдань колективної теми (проблеми); систематичне накопичення матеріалу.
5. Аналіз та узагальнення результатів пошукової діяльності, формування перспективного педагогічного досвіду з обраної теми (проблеми).
6. Упровадження в практику роботи педагогів закладу досвіду реалізації нових педагогічних ідей, концепцій та рекомендацій.
7. Підбиття підсумків роботи над науково-методичною темою (проблемою).
8. Літературне оформлення результатів колективної роботи.

Вибір теми (проблеми) колективної науково-методичної роботи визначається:

• поставленими перед загальноосвітнім закладом завданнями;
• потребами та творчими інтересами більшості педагогічних працівників закладу;
• потребою в теоретичній розробці та практичному вирішенні низки педагогічних проблем.

Вимоги до визначення єдиної науково-методичної теми (проблеми):

• актуальність теми (проблеми) для діяльності конкретного педагогічного колективу;
• відповідність розвитку колективу реалізації конкретних завдань, які випливають із науково-методичної теми (проблеми);

• співзвучність теми (проблеми) сучасним педагогічним ідеям та концепціям;
• колегіальний вибір теми (проблеми) з урахуванням думок найавторитетніших членів колективу;
• діалектичний зв’язок єдиної шкільної теми (проблеми) з темою чи проблемою, над якою працюють педагогічні колективи міста або області, з існуючим ППД, з конкретними науково-дослідними установами, спроможними надати допомогу школі своїми методичними розробками;
• цілісність – охоплення науково-методичною темою (проблемою) як навчальної, так і виховної роботи.

Умови ефективності роботи педагогічного колективу над єдиною науково-методичною темою (проблемою):

• аргументований та обґрунтований вибір колективної теми (проблеми), її актуальність та новизна;
• формування в педагогів інтересу до теми (проблеми) та психологічної готовності до роботи в творчих групах або індивідуально;
• підбір адекватних методів вирішення проблеми, чітке планування роботи;

• знання педагогами своєї ділянки роботи в комплексному предметі дослідження;
• чітке обґрунтування та єдині підходи до структури і змісту основних понять, визначення суті педагогічних процесів або явищ;
• якісний та кількісний аналіз проміжних і остаточних результатів колективного творчого пошуку;
• обґрунтованість та оптимальність висновків, підготовка за результатами науково-методичної продукції.

Аналіз результатів роботи над колективною науково-методичною темою (проблемою) здійснюється на основі:

• аналізу шляхів реалізації науково-методичної теми (проблеми) закладу;
• визначення конкретних успіхів у роботі над колективною темою (проблемою) та розкриття їх причин;
• виявлення упущень та аналіз їх причин;
• узагальнення результатів вивчення стану викладання навчальних предметів;
• розкриття зв’язку між підсумками роботи над колективною науково-методичною темою (проблемою) та якісним складом педагогічних кадрів;
• аналізу використаних форм та методів методичної роботи, їх придатності для розв’язання проблеми закладу;

• аналізу остаточних результатів методичної роботи в освітньому закладі;
• конкретності розроблених за наслідками роботи рекомендацій;
• визначення завдань роботи на перспективу.

 

Розв’язання педагогічних ситуацій

Педагогічна ситуація – сукупність умов і обставин, які вимагають швидко приймати педагогічно правильні рішення.

Складні педагогічні ситуації виникають часто, і педагогічний працівник має бути готовим до них. Уміння передбачати ситуацію, готовність впливати на неї зміцнюють авторитет педагога, стимулюють його творчу активність, карбують педагогічну майстерність.

Педагогічна ситуація може перетворитися на проблему або завдання. У педагогічній ситуації центральним елементом є суб’єкт, у завданні – знакова модель, а в проблемі – суперечності.

Щодня перед педагогами постають проблеми. Як їх розв’язувати? Кожен робить це по-своєму, виходячи з особистого досвіду, знань та вмінь. Є певні закономірності, врахування яких може сприяти більш раціональному впливу на педагогічні ситуації, заощадженню часу, коштів і здоров’я.

Рецепту для кожної окремої педагогічної ситуації не існує, але управлінню ними могли б сприяти такі заходи:

• практикуми для вчителів-предметників, класних керівників щодо визначення способу підпорядкування педагогічної ситуації;
• засідання малих педрад, моделювання педагогічних ситуацій, де педагоги і психологи могли б їх проаналізувати, накреслити програму дій;
• робота з сім’єю – надання допомоги батькам у становленні особистості через їх загальну педагогічну освіту, вироблення програми дій закладу освіти та сім’ї;
• індивідуальна корекційна робота психолога;
• створення психологічного комфорту для всіх учасників освітнього процесу;
• надання допомоги педагогічним працівникам у самоосвіті.

Алгоритм управління педагогічними ситуаціями

1. Зберіть і запишіть інформацію (уявіть, що збираєте її не для себе; такий прийом стримує емоції, які заважають діяти розумно).
2. Чітко визначте проблему.
3. Сформулюйте ситуацію (проблема, її учасники; стежте за змінами в ситуації, бо вони можуть змінити і навіть стимулювати проблему).
4. Зрозумійте причину.
5. Зберіть інформацію про учасників педагогічної ситуації (кого це стосується, які в кого ролі).
6. Чітко уявіть головну мету (чого бажаєте в результаті ви та інші).

1. Розберіться, чи потрібна допомога (підтримка).
2. Визначтесь із прийнятною для вас тактикою і технікою дій.
3. Обміркуйте якомога більше варіантів виходу із ситуації.

1. Проаналізуйте всі ці варіанти (плюси, мінуси).
2. Виберіть основний варіант.
3. Виберіть запасні варіанти.
4. Уявіть найгірший результат в усіх варіантах, який реально може бути за умови невдачі.
5. Вибравши основний шлях виходу із ситуації, забудьте про всі інші.

1. Складіть план дій (із термінами).
2. Заохотьте, змотивуйте, налаштуйте себе.
3. Почніть рішуче діяти за планом.
4. Перевірте правильність дій, щоб, за потреби, змінити їх тактику чи техніку.

 

Семінар

Семінар – це форма науково-методичної роботи з педагогічними кадрами, спрямована на підвищення їхньої кваліфікації.

Семінари організовують дирекція закладів освіти (шкільні), методкабінети (шкільні, міжшкільні, територіальні), обласні інститути післядипломної освіти (зональні, обласні).

Пропозиції щодо проведення семінарів (постійних, епізодичних; теоретичних, практикумів, комбінованих тощо) подають директор закладу освіти або його заступник із навчально-виховної роботи (педагогічний колектив), керівники МО, методисти методкабінетів та інституту післядипломної освіти.

Потребу в проведенні семінару визначають на діагностичній основі.

Керівник семінару – педагогічний працівник (учитель, заступник директора, методист, науковець тощо), який найкраще обізнаний із проблемою та має належні організаторські здібності.

До участі в семінарі залучають педагогічних працівників різних рівнів підготовки (25-30 осіб).

Тематику семінару можуть обирати педагогічні працівники або визначати методкабінет.

Технологія організації та проведення семінару Відповідно до тематики розробляють план, який передбачає тему чи питання для опрацювання. Запропоновані для обговорення проблеми мають бути актуальними і цікавими, сприяти дослідницькій і пошуковій роботі, спонукати до дискусії. На допомогу учасникам семінару пропонують список рекомендованої літератури, проводять консультації.

Як правило, до семінару готуються всі учасники з усіх питань. Однак доцільно запропонувати окремим учителям (методистам) заглибитися в проблему з метою її всебічного обговорення.

На семінарських заняттях використовують різні форми роботи: повідомлення, виступи, огляди, дискусії, відвідування уроків (поза-класних заходів), екскурсії тощо. Виступи (повідомлення, реферати тощо) учасників семінару мають бути науковими, конкретними, конструктивними, відображати власну точку зору доповідача, без формалізму і зайвої патетики.

На кожному семінарському занятті виробляють методичні рекомендації на основі вивчених та обговорених питань із наукової теми, впровадження яких сприятиме підвищенню фахового рівня педагога та рівня навчально-виховної роботи.

 

Семінар-супутник

Семінар-супутник – це методичний прийом, який дозволяє поглибити теоретичні знання слухачів, відшліфувати певні уміння і навички. Сама назва свідчить про те, що таке заняття супроводжує семінар з основної проблеми, яку вивчають протягом певного часу. На семінарі можуть розглядати окремі питання із загальної проблеми. Теми занять можуть бути різними, наприклад, «Методичне забезпечення навчальної дисципліни», «Використання дослідної, творчої, пошукової роботи на навчальних заняттях» тощо.

 

Творча група

Творча група – це організований на громадських засадах невеликий колектив працівників освіти, який поглиблено вивчає запропоновану проблему, її суть, технологію того чи іншого досвіду та забезпечує його творче застосування.

Технологія діяльності творчої групи

Перший етап. Вивчення науково-педагогічної літератури з проблеми освоєння наявного досвіду, консультації з представниками науки, досягнення високої компетентності в суті досліджуваної проблеми.

Другий етап. Розробка моделей, схем, рекомендацій, порад щодо застосування на практиці; конкретизація практичних рекомендацій, розроблених ученими, відповідно до специфіки контингенту вчителів, класу, закладу освіти.

Третій етап. Апробація рекомендацій, розроблених на основі теоретичних положень, їх коригування у процесі практичного застосування; створення власного досвіду щодо розв’язання певної проблеми.

Четвертий етап. Поширення створеного досвіду, демонстрування його широким масам педагогічних працівників; виступи лекціями, повідомленнями про цей досвід, пропаганда його у пресі; демонстрування створеного досвіду на практиці; консультування щодо підготовки та проведення семінарів-практикумів, педагогічних читань, науково-практичних конференцій тощо.

Після впровадження наукової ідеї чи досвіду в практику роботи освітнього закладу можна досягти позитивних результатів у організації освітнього процесу.

 

Тренінг

Тренінг (англ. – спеціальний тренувальний ким, тренування) – форма методичної роботи, може використовуватись як метод проведення семінару, що націлений на доведення деяких навичок і умінь до автоматизму. Доцільно проводити психолого-педагогічний тренінг щодо формування культури мови.

Під час тренінгу широко використовують педагогічні ситуації, роздатковий матеріал, ТЗН.

Тренування доцільно проводити у групі з 10-12 осіб. Основні принципи в роботі тренінгової групи – довірливе та відверте спілкування, що використовується при проведенні дискусій і під час обговорення результатів тренування.

 

Фестиваль авторських занять

Фестиваль авторських занять – це захід, що є логічним завершенням системної роботи ТГ над науково-методичною проблемою, звітуванням окремих педагогічних працівників із багаторічним досвідом роботи. Тому відкриті заняття можна об’єднати в тему «Середовище, в якому формується фахівець». Такі заходи сприяють формуванню та утвердженню в практиці роботи та у свідомості кожного педагога ставлення до учня як до суб’єкта навчання, необхідності самоаналізу уроків. Особливий інтерес викликають нетрадиційні заняття.

 

Педагогічна інтернатура

Педагогічна інтернатура – форма післядипломної педагогічної освіти, яка передбачає систематичну роботу педагогічного працівника над формуванням і вдосконаленням власної педагогічної майстерності впродовж першого року професійної діяльності під керівництвом педагога-наставника.

Керівник закладу освіти забезпечує діяльність педагогічної інтернатури та координує діяльність педагога-наставника й інтерна – особи, яку призначено вперше на посаду педагогічного працівника та яка не має досвіду педагогічної діяльності. Керуючись Законом «Про повну загальну середню освіту», педагогічну інтернатуру будуть проходити також випускники закладів вищої освіти, які не мають досвіду педагогічної діяльності та призначені на посаду вчителя. Позаяк згідно з новим Законом, учителем може бути людина без педагогічної освіти. Достатньо наявності вищої освіти та / або професійної кваліфікації.

Наставницька підтримка передбачає:

• індивідуальні консультації, бесіди педагога-наставника з інтерном;
• допомогу в підборі відповідної літератури, підготовці навчальних занять, розробленні дидактичних матеріалів тощо;
• взаємовідвідування навчальних занять, відвідування уроків досвідчених педагогічних працівників, рефлексію педагогічної діяльності;
• моніторинг результатів навчання учнів;
• участь у «круглих столах», тренінгах, навчальних семінарах з методичних питань, творчих звітах педагогів;
• вивчення досвіду інших педагогів;
• залучення інтерна до партнерської взаємодії з іншими педагогічними працівниками;
• психологічну підтримку інтерна та інше.

Основні форми роботи:

• відвідування уроків і позакласних заходів, які проводять досвідчені педагоги;
• індивідуальні консультації;
• практичні заняття, на яких здійснюється моделювання та обговорення запропонованих уроків, позаурочних заходів, виготовлення зразків дидактичних матеріалів;
• співбесіди за «круглим столом».

 

Школа педагогічної майстерності

Школа педагогічної майстерності (ШПМ) – це добровільне об’єднання педагогічних працівників із високою творчою активністю, зі своїм баченням проблем освітнього процесу, з високими результатами своєї практичної діяльності.

Робота цієї школи спрямована на вдосконалення фахового рівня кожного її учасника.

ШПМ організовують методичні центри як міжшкільні об’єднання педагогів. Пропозиції про створення ШПМ подають педагогічні працівники, керівники МО або рада методичного кабінету.

Керівником ШПМ призначають особу, яка досягла найкращих результатів у вирішенні завдань освітнього процесу.

Працює ШПМ з постійним складом учасників (5-6 осіб) за певним навчальним планом і розкладом занять протягом 1-2 навчальних років по разу на місяць (кожен учасник закладу проводить як мінімум 2 заняття на базі свого закладу).

Зарахування до ШПМ проводить методичний кабінет з урахуванням бажання педагогічних працівників.

Навчальний план занять школи складає керівник з урахуванням пропозицій учасників та з допомогою працівників методкабінетів. Заняття мають науково-практичний характер.

Основні форми роботи:

• опрацювання наукової та методичної літератури з визначених проблем;
• ознайомлення з передовим досвідом роботи над розв’язанням поставлених проблем;
• практичні заняття з розробки навчальних занять, позакласних заходів та їх апробації;
• взаємовідвідування слухачами навчальних занять та позакласних заходів із метою професійного вдосконалення, вироблення оптимальних форм і методів роботи;
• семінарські заняття;
• співбесіди;
• дискусії;
• розробки рекомендацій, дидактичних матеріалів тощо.

Методичне керівництво ШПМ та вивчення результативності їх діяльності здійснюють методичні кабінети.

 

Школа передового педагогічного досвіду

Школа (ППД) передового педагогічного досвіду – це одна з форм роботи з підвищення кваліфікації педагогічних працівників, керівників освітніх закладів, форма поширення та впровадження ППД, а також його формування й удосконалення.

Пропозиції про створення школи ППД подають педагогічна рада, рада методичного кабінету.

Керівником школи ППД призначають особу, досвід якої схвалений і рекомендований для впровадження.

Школа ППД працює з постійним складом слухачів (5-10 осіб) за певним навчальним планом і розкладом занять: протягом навчального року по одному заняттю на місяць.

Навчальний план занять цієї школи складає керівник за допомогою працівників методичного кабінету, інституту післядипломної освіти.

Зарахування вчителів та інших працівників слухачами до шкіл ППД проводить методичний кабінет разом із керівником школи з урахуванням бажання тих осіб, яких відрядили на навчання.

У школах ППД застосовують різноманітні форми роботи зі слухачами:

• відвідування слухачами уроків та позакласних заходів, які проводить керівник школи ППД, із метою вивчення його досвіду;
• практичні заняття з розробки уроків, позакласних заходів, виготовлення саморобних наочних посібників;
• лекції та семінарські заняття;
• консультації;
• співбесіди;
• відвідування керівником школи ППД уроків та позакласних заходів, які проводять слухачі школи, із наступним їх обговоренням;
• виконання слухачами завдань щодо самостійного опрацювання літератури, застосування в освітньому процесі окремих методів, прийомів, засобів, форм роботи.

Методичне керівництво школами ППД здійснюють методичні кабінети.

 

Індивідуальні форми роботи з педагогічними кадрами

Під час проведення методичної роботи мають застосовуватися різноманітні види індивідуальної роботи з педагогами, спрямовані на їх практичну підготовку. Йдеться насамперед про допомогу педагогічним працівникам у підготовці до проведення навчальних занять, позакласних заходів, планування роботи, оформлення документації, добір текстів письмових робіт для тематичного оцінювання навчальних досягнень учнів тощо. Індивідуальні форми методичної роботи відрізняються від групових (колективних) і охоплюють наставництво, стажування, консультування, дистанційне навчання, відвідування занять та позакласних заходів, самоосвіту.

Бесіда

Значну частину своїх функцій працівники методкабінету, адміністрація закладу освіти реалізують через спілкування з педагогічними працівниками. Ділове спілкування – одна з важливих складових методичної майстерності. Ділове спілкування методиста з педагогічними працівниками відбувається здебільшого у формі бесід, семінарів, нарад та виступів.

Бесіда – одна з основних форм ділового спілкування. Вона може мати різне призначення: виявлення та погодження позицій, вияв незадоволення діями працівника, обговорення результатів контролю, переконання в чомусь тощо. Залежно від свого призначення бесіда може мати різну будову та різні засоби для досягнення ефективності.

Основні структурні елементи бесіди

1. Підготовка до бесіди.
2. Початок бесіди.
3. Повідомлення на початку наради.
4. Активне слухання.
5. Аргументування своєї позиції.
6. Оформлення взаємних зобов’язань.
7. Закінчення бесіди.

Підготовку до бесіди необхідно здійснювати заздалегідь.

Слід продумати:

• яка головна мета бесіди;
• яка ймовірність її успішного завершення;

• як сприйме бесіду співрозмовник: чи готовий він до обговорення певної проблеми; який результат сприйме як сприятливий; які запитання може поставити;
• які прийоми впливу необхідно застосувати під час розмови;
• як необхідно поводитись, якщо співрозмовник одразу з усім погодиться або, навпаки, все заперечить;
• як необхідно поводитись, якщо співрозмовник не відреагує на аргументацію, виявить недовіру або спробує приховати своє ставлення.

Плануючи бесіду, необхідно враховувати, що місце і час зустрічі визначають загальний настрій і характер стосунків між її учасниками.

На початку бесіди слід зорієнтуватися в ситуації та спробувати налагодити контакт із партнером. Метою цього етапу є створення сприятливої атмосфери для бесіди, пробудження уваги та інтересу партнера до розмови, що має вирішальне значення для забезпечення готовності та бажання співрозмовника брати участь у спілкуванні.

Існують різні прийоми початку бесіди, однак найраціональнішим є безпосередній перехід до предмета розмови без довгого вступу.

При передачі повідомлення слід викласти причину бесіди і висловити свою позицію так, щоб співрозмовник чітко зрозумів її. Йому легше буде усвідомити повідомлення, якщо воно буде викладене логічно, послідовно, стисло і простою мовою. Важливу роль у передачі повідомлення відіграють інтонація, тембр голосу, темп мовлення, вираз обличчя, міміка та жести. Після викладу початкового повідомлення ініціативу в бесіді необхідно віддати партнеру.

Під час бесіди потрібно не лише передати повідомлення, а й активно слухати. Активне слухання передбачає не лише розуміння змісту висловлювань, стану партнера, його інтересів, а й стимулювання співрозмовника до висловлювань, демонстрування уваги до нього.

Визначають три основні форми слухання:

• підтримка висловлювання (дати співрозмовнику можливість висловити свою позицію);
• уточнення (переконатися в адекватному розумінні співрозмовника);
• коментування (висловити свою думку).

Фаза аргументування спрямована на логічне розв’язування ідей, вплив на позицію співрозмовника, чітке визначення розбіжностей. Аргументи мають бути простими, точними, зрозумілими та переконливими. Спосіб переконання необхідно будувати, враховуючи особливості темпераменту партнера, подавати в коректній формі, використовувати наочність.

Етап оформлення взаємних зобов’язань передбачає підбиття підсумків і фіксування домовленостей, визначення конкретних дій для виконання й контролю. Нотатки в блокноті, зроблені у присутності співрозмовника, підкреслюють серйозне ставлення до прийнятих рішень.

Закінчення бесіди, як і початок, передбачає звернення уваги на партнера, показ своєї зацікавленості у збереженні домовленостей, змалювання перспективи співпраці, подяку за участь. Форма, у якій відбувається закінчення бесіди, має сприяти створенню атмосфери взаємоповаги. Якщо розмова затягується, її слід підвести до поточних справ, які необхідно закінчити. Так співрозмовникові даємо зрозуміти, що необхідно завершувати бесіду, не створюючи відчуття незручності.

Доповідь (повідомлення)

Доповідь (повідомлення) – це оформлений письмово, але призначений для усного повідомлення виклад суті проблеми обговорення.

Першим кроком у підготовці доповіді є визначення її мети. Метою виступу може бути інформування, переконання чи спонукання слухачів. Мету конкретизують залежно від ситуації, вона є основою для підготовки виступу, формулювання ідей та головних тез промови.

При підготовці виступу обов’язково слід скласти «портрет» майбутньої аудиторій який передбачає:

• характеристику аудиторії за віком, статтю, освітнім рівнем;
• мотиви, які спонукають слухати доповідь;
• готовність до сприйняття промови (рівень обізнаності, професійна підготовка, зацікавленість у вирішенні проблеми);
• емоційний настрій слухачів. Необхідно скласти план доповіді, дібрати матеріал, скомпонувати його у чіткій логічній послідовності, літературно опрацювати текст, дібравши порівняння, епітети тощо.

При написанні остаточного тексту доповіді слід провести репетицію публічного виступу, щоб краще запам’ятати основні положення.

На початку доповіді слід забезпечити контакт з аудиторією, оволодіти увагою слухачів, збудити в них інтерес до теми повідомлення й завоювати їхню довіру.

Доповідь передає зміст пропозиції. Від того, наскільки якісно здійснено підготовку тексту, залежить розуміння аудиторією основного змісту.

Важливо вміло використовувати невербальні засоби спілкування, а також стежити за станом і реакцією слухачів, не допускати перевтоми аудиторії.

Для забезпечення постійного контакту з аудиторією та створення позитивного ставлення до змісту доповіді необхідно:

• частіше дивитися на кожного зі слухачів;

• не дивитись у вікно, в стелю чи підлогу, сконцентруватися на аудиторії;
• не читати записів, а передавати головний зміст своїми словами;
• змінювати темп і тональність мовлення;
• стояти зручно, не рухатися понад міру, не захоплюватися жестикуляцією;
• до записів заглядати відкрито, але не демонстративно;
• не навалюватися на стіл чи кафедру, біля яких стоїте.

Завершальна частина доповіді має сконцентровувати увагу аудиторії на головній думці, а також узагальнювати висловлене.

При цьому доцільно:

• стисло повторити основні положення доповіді;
• закликати до дії;
• зробити слухачам вдалий комплімент;
• викликати сміх аудиторії;
• процитувати авторитетну особу;
• навести найяскравіший аргумент.

Панорамне заняття

Панорамне заняття – різновид творчого звіту педагогічного працівника, який використовується для поширення педагогічного досвіду. На панорамному занятті пропонуються знахідки педагога; учитель демонструє фрагменти занять або повністю заняття. Група вчителів у цей час перетворюється на учнів. Успіх у роботі забезпечується за умови добору групи слухачів, які вміють перевтілюватися.

Реферат

Реферат – це одна з форм письмового подання результатів індивідуальної роботи педагогічного працівника над обраною науково-методичною темою (проблемою).

Найчастіше реферат готують за результатами опрацювання літературних джерел із проблеми дослідження. У цьому випадку він містить стислий виклад змісту одного чи кількох літературних джерел, основні фактичні відомості та висновки, перелік необхідних для ознайомлення в подальшій роботі публікацій, а також висновки щодо практичного використання положень авторів.

Послідовність пошуку наукової інформації для підготовки тексту реферату

1. Збирання загальної інформації з досліджуваної проблеми за допомогою енциклопедій, словників, довідників і підручників.
2. Систематизація та використання знайдених першоджерел для подальшого ознайомлення з проблемою.
3. Пошук наукових оглядів та монографій, ознайомлення з ними і виявлення в них посилань на оригінальну літературу.
4. Систематичний пошук і ознайомлення із публікаціями з обраної проблеми.
5. Вивчення та конспектування оригіналів наукових робіт.

Орієнтовний зміст реферату за результатами опрацювання літературних джерел:

• виклад суті основних положень авторів;
• аналіз існуючих точок зору на досліджувану проблему;
• зміст та зіставлення однакових чи різних поглядів авторів;
• виокремлення малорозроблених, незрозумілих чи дискусійних положень;
• викладення принципово нових положень та підходів;
• висловлення свого ставлення до авторської позиції.

Як форма подання попередніх результатів дослідження з науково-методичної теми (проблеми) реферат містить:

• обґрунтування вибору індивідуальної теми (проблеми), її теоретичне і практичне значення;
• стислий аналіз публікацій із теми (проблеми), оцінку та висновки на основі проаналізованого матеріалу;
• опис особистого досвіду роботи з обраної теми (проблеми);
• аналіз впливу роботи над темою (проблемою) на наслідки і результати навчально-виховної роботи з предмета;
• висновки за наслідками індивідуальної роботи над науково-методичною темою (проблемою).

Підготовка реферату передбачає поглиблене вивчення першоджерел, уміння пов’язувати теоретичні положення зі специфікою особистого педагогічного досвіду, а також потребує здійснення детального аналізу теоретичних підходів до розв’язання проблеми та формулювання практичних висновків.

Реферат готують насамперед для себе, щоб за його допомогою осмислити і передати ідеї, думки, узагальнення іншим та спільно їх обговорити. Реферат може бути основою для усного виступу з елементами імпровізації, його можна зачитати дослівно. В останньому випадку особливу увагу слід звернути на стиль викладення.

Готуючи текст реферату, доцільно дотримуватися таких загальних вимог:

• чіткість структури (змісту);
• логічна послідовність викладу;
• точність оцінок, що виключає можливість суб’єктивного трактування чи двозначного розуміння;
• аргументованість висновків;
• встановлення причинно-наслідкових зв’язків між процесами та явищами;
• за можливості – наочне пред’явлення результатів аналізу: таблиць, графіків, діаграм.

Робота над індивідуальною науково-методичною темою (проблемою)

Індивідуальна науково-методична робота – усвідомлена, цілеспрямована, планомірна та безперервна робота педагогів, спрямована на вдосконалення їхньої теоретичної та практичної підготовки, необхідної для їхньої діяльності.

Науково-методична тема (проблема) – питання чи комплекс питань, які об’єктивно виникають під час організації навчально-виховного процесу і вирішення яких передбачає суттєвий практичний і теоретичний інтерес.

Працюючи над індивідуальною науково-методичною темою (проблемою), педагог поглиблено та цілеспрямовано аналізує всі джерела інформації, особливо отримані під час консультацій, курсової перепідготовки, участі в роботі семінарів, читання психолого-педагогічної літератури з певної проблеми, ознайомлення з ППД. При цьому вчитель набуває навичок аналізу змісту публікацій та педагогічної практики, навчається прийомів науково-дослідницької діяльності, оформляє і подає результати індивідуальної роботи над темою (проблемою).

Орієнтовний алгоритм роботи педагога над індивідуальною науково-методичною темою (проблемою)

1. Вибір теми (проблеми) індивідуальної науково-методичної роботи:

• ознайомлення з літературою;
• ознайомлення з нормативними документами;
• вивчення ППД з проблеми дослідження.

2. Детальне ознайомлення з проблемою за допомогою літературних джерел:
   • складання картотеки літературних джерел;
   • виписки з літературних джерел.
3. Уточнення теми і розробка попереднього варіанта плану індивідуальної науково-методичної роботи:

• обґрунтування вибору теми;
• її актуальність і новизна;
• відбір адекватних методів та засобів пошукової діяльності;
• формулювання мети та завдань роботи;
• розробка календарного плану індивідуальної роботи.

4. Формулювання припущень, відбір та розробка моделей, інноваційних технологій педагогічної діяльності.
5. Упровадження інновацій у практику своєї педагогічної діяльності.
6. Аналіз та оцінювання результатів роботи над індивідуальною науково-методичною темою (проблемою), формулювання висновків та пропозицій.
7. Літературне оформлення роботи, звіт перед колегами про отримані результати.

Роботу над індивідуальною науково-методичною темою (проблемою) доцільно розподілити принаймні на два етапи

На першому етапі педагогічний працівник має всебічно ознайомитися з висвітленням обраної ним теми (проблеми) в науці, зіставити особистий досвід із досвідом колег чи з висвітленням його у літературі.

На основі аналізу різних поглядів на розв’язання конкретної проблеми педагог визначає особисту позицію, а зіставлення свого досвіду викладання з накопиченими в науково-педагогічній і методичній літературі ідеями, методами та прийомами дасть змогу визначити, що він уже знає і може робити з цією проблемою, що принципово нове міститься в його досвіді роботи, у чому він може піти далі від зафіксованого у книгах і статтях і, нарешті, що він не освоїв під час своєї практичної роботи.

Другий етап – конструювання нового досвіду на основі кращих досягнень науки і практики викладання, а також перевірка його ефективності, аналіз отриманих результатів.

Показники результативності роботи педагога

1. Розвиток навичок навчально-пошукової діяльності:

• забезпечення науковості методичної роботи;
• вдосконалення наукової організації праці;
• використання довідкової, енциклопедичної літератури, науково-інформаційних джерел;
• розроблення програми діяльності, мети та завдань науково-методичної роботи.

2. Інформаційні підходи до практичної індивідуальної діяльності:

• здійснення пошукової роботи щодо удосконалення змісту, методів роботи;
• вироблення вмінь аналізувати, осмислювати чужий та особистий досвід;
• нестандартне, оригінальне вирішення завдань.

3. Організація роботи над обраною науково-методичною темою:

• розроблення теми, її апробація та впровадження;
• прогнозування можливих результатів;
• оновлення змісту, форм та методів навчально-виховної діяльності;

• діагностика й аналіз отриманих результатів;
• пропагування та поширення ППД;
• видавнича діяльність.

Важливе значення у процесі самоосвітніх занять має вміння працювати з літературними джерелами: робити виписки, складати конспект, тези, розгорнутий план чи анотацію прочитаного.

Показники ефективності педагогічної  самоосвіти – це насамперед якість організованого педагогом освітнього процесу та професійно-кваліфікаційне зростання педагога.

 

Творчий звіт педагогічного працівника

Творчий звіт педагогічного працівника – це форма методичної роботи, спрямована на пошук, підтримку і пропаганду ППД педагога, а також діяльності всього педагогічного колективу щодо нових технологій, організації навчально-виховної та методичної роботи в закладах освіти.

Доцільно проводити творчий звіт як підсумок атестації або шкільний етап конкурсу «Учитель року».

Творчий звіт педагогічного працівника готує методична рада закладу освіти: розробляє план його проведення, організовує консультації, бібліографічні огляди, виставки творчих робіт, розробки дидактичних матеріалів.

Послідовність проведення творчого звіту педагогічного працівника

1. Підготовка до творчого звіту (підготовчий етап):

• збирання та опрацювання інформації;
• підготовка стислої доповіді для творчого звіту з досвіду роботи педагогічного працівника;
• підготовка та організація постійної виставки творчого досягнення педагогічного працівника в предметному кабінеті та у методичному кабінеті закладу, РМК;
  • висвітлення досвіду педагогічного працівника упродовж навчального року в педагогічній пресі, у виступах на телебаченні, радіо;
  • оформлення матеріалів творчого досягнення педагогічного працівника;
  • визначення дати і місця проведення творчого звіту.

2. Проведення творчого звіту:

• урочисте відкриття творчого звіту вчителя, вступне слово методиста РМК;
• стислий виступ-характеристика директора школи;
• звіт учителя про особистий досвід та творчі досягнення, напрацювання;
• осмислення та обговорення творчого доробку вчителя;
• огляд виставки творчого доробку вчителя.

3. Підбиття підсумків: вироблення рекомендацій щодо використання творчого звіту і його впровадження у вивчення педагогічного досвіду.

Підбиваючи підсумки творчого звіту вчителя, визначають три рівні:

• науковий;
• методичний;
• практичний.

Для використання та висвітлення творчого звіту педагогічного працівника його узагальнений матеріал має містити відповіді на такі питання:

• тема творчого звіту вчителя та її суть;
• зміст творчого звіту;
• рекомендації щодо його впровадження та використання.

 

Творчий портрет педагогічного працівника

Творчий портрет педагогічного працівника – це форма методичної роботи, спрямована на формування творчої активності, розвитку ініціативи педагога, узагальнення й поширення його досвіду, зростання авторитету.

Технологія проведення

1. Підготовча робота (вивчення досвіду роботи педагогічного працівника, професійної біографії, відвідування навчальних занять та позакласних заходів).
2. Ознайомлення з виставкою творчих доробків педагогічного працівника. Презентація педагогічного працівника, його творчих здобутків усіма учасниками освітнього процесу.

Технологія має варіативний характер і може бути змінена. Цей захід сприяє згуртуванню педагогічного колективу, утвердженню в ньому духу професійного суперництва, творчого пошуку.