Яна Гаврилів, голова ради учнівського самоврядування гімназії, звернулась до калушан на загальноміському віче-реквіємі “За чисті душі, що злетіли в небо”, яке відбулось 20 лютого біля пам’ятного знаку Героям Небесної сотні:
– Нам випало бути сучасниками подій драматичних та надзвичайно болючих, таких, що увійдуть до підручників історії та визначатимуть наше майбутнє. Ці події, які відбулись в Україні, сколихнули весь світ, вразили багато українських родин та всіх свідомих українців, моя сім’ю та мене в тому числі. Лише у п’ятницю, побувавши у нашій гімназійній Галереї Пам’яті, я багато чого усвідомила для себе. Хотілося б, власне, наголосити на слові «усвідомила», оскільки сприйняття подій, які трапились, було ще від початку Революції Гідності. А розуміння їхнього значення та впливу прийшло тільки тепер, у старшому віці.
Я пам’ятаю, як, будучи у сьомому класі, всі учні пильно стежили за перебігом подій. Пам’ятаю, як наші тодішні старшокласники ходили на мітинги, а ми писали листа директору, щоб нам також дозволили зробити якийсь свій внесок для покращення ситуації. Проте ми не розуміли, чому початок революції викликав таку бурю різних емоцій, а згодом почали вмирати люди. Ще тоді ми просто не до кінця усвідомлювали, що це пишеться нова історія, що це люди вийшли заради нашого кращого майбутнього, що все робиться заради того, щоб Україна нарешті стала справді незалежною, демократичною державою, а не продовжувала бути джерелом розкішного життя для окремих осіб.
На уроках ми вивчаємо, що Україна має всі шанси для того, щоб бути прикладом для наслідування багатьом провідним державам, адже ми маємо все необхідне для цього: ресурси, чималу територію, глибоке море, безкраї степи, гори, ліси і, що найголовніше, працьовитий і терпеливий народ, який готовий терпіти ще, але тільки тоді, коли змінюється становище, в якому він живе, у кращу сторону.
Пройшло три роки, а ми живемо тим життям, до якого звикли, допомагаючи один одному самотужки, розуміючи, що «хто, як не ми самі». Так казали і вони, Герої Небесної сотні, йдучи на Майдан. А повернулись нашим болем і нашою гордістю. Нашими слізьми та нашим душевним щемом вдячності за все, що вони зробили.
Особисто для себе я зрозуміла одне: молодь не спить, молодь не є байдужою до своєї держави. Ми готові працювати на благо нашої країни, розвивати її на різних рівнях у різних сферах. Ми готові захищати її і жити для неї. Єдине, що нам потрібно – це підтримка вищої гілки влади. Того, що ми ще ніколи не мали, проте щиро віримо у те, що будемо.
