Досліджуємо мову — оберігаємо Україну.
Вітаємо зі званням ЛАУРЕАТА Всеукраїнського конкурсу творчих проєктів “Код Нації” до 35 річниці Неалежності України учня 11-А класу МАЗУРА ОЛЕГА та його наставницю Ольгу Сербін!
Шанс на справжню незалежність: що для цього потрібно?
Від часів Київської Русі до сучасності український народ завжди прагнув зберегти свою ідентичність і свободу, що асоціюється зі світлом, а насильство та загарбання із темрявою історії людської цивілізації. Однак досягнення справжньої
незалежності потребує не тільки світлих та осяйних політичних рішень, але й усвідомлення кожним громадянином своєї ролі у цьому процесі, що часто є важким, енергомістким, жертовним, відданим та альтруїстичним. Це називають патріотизмом.
Незалежність для кожної держави є основною цінністю, яка здобувалася кров’ю народу з надією захистити і зберегти його національну ідентичність. З давніх-давен українці плекали свободу, доказом є козаки, які ще з 16 століття, противлячись гніту, створили місце сховку, яке пізніше стало базою економічної, політичної, культурної «вольності», підтверджуючи: незалежність полягає не тільки в політичній свободі, а й в економічній самостійності, культурі, протесту ґніту та соціальній згуртованості.
Основна запорука незалежності країни – це розуміння народом своєї самоідентичності. Коли кожен громадянин усвідомлює своє походження, цінує
історію, мову, культуру, він стає невід’ємною частиною національного організму.
Багато народів світу бажають здобути незалежність, зокрема курди, роми, кримські татари та інші, але через різні геополітичні причини вони не можуть цього досягти, що може бути реалізовано лише за умов дотримання міжнародних принципів самовизначення та поваги до прав людини держав, на території яких вони проживають. Проте у випадку України, як і в інших народів СРСР, незалежність була здобута в ході десятилітніх опорів комуністичному режиму, який наділив себе правом на узурпацію та асиміляцію різних народів під копірку російському. Кажуть, як швидко світло не поширювалося б у просторі, але темрява вже там і чекає на нього. Так сталося і в цьому випадку: Союз ніяким чином не хотів позбутися територій, що загарбав ослабленими після війни, і досі не полишає політичних амбіцій їх повернути. Темрява імперіалізму поглинає здоровий глузд демократії та мрій на світле демократичне майбутнє.
Маємо ми шанс на справжню незалежність? Де-юре, СРСР був саме «союзом», де кожна республіка за власним бажанням могла покинути його, але де-факто це здійснювалося непросто: вони боролися, часто довго і криваво. Визнання навіть формально допомогло окремим народам, зокрема і нашому, перетворитись на нації з державами, де своя мова, культура, політика стали пріоритетні, тому однозначно і морально, і юридично має право на справжню незалежність.
У сучасному світі взаємодія держав базується на системі стримувань і противаг, де кожна країна має своїх суперників та союзників. Цей принцип значно впливає на їх незалежність, бо жодна з них поки не є абсолютним гегемоном, щоб встановити світовий порядок. Ось чому право на суверенітет має підтвердити не лише сама держава, а світове співтовариство, адже держави не існують, якщо вони не визнаються. Україна є членом ООН, має постійне дипломатичне представництво за кордоном, що й означає її визнання як незалежної основною частиною міжнародної спільноти.
Усі країни шукають собі союзників, з якими зв’язок буде не тільки політичний, але й культурний, адже спільні цінності якнайкраще підкріплюють силу такого об’єднання, але в 2014 році Україні не вдалося підкріпитись підтримкою європейських держав, які найкраще підходять на цю роль. Крім того, хиткість чи лояльність політики провідних країн ЄС, яка й призвела до анексії Криму та початку «руської весни», визнається зараз ними ж самими як хибна. Кинута напризволяще Україна, відчуваючи тиск партнерів Європи, «їсть плоди» їх політичного провалу «непорушності кордонів». Так, попри світло європейської демократій та політичного плюралізму й прозорості темрява анексії та безкарності уже чигала та кордонах України, зазіхнувши на них.
Свою чесно здобуту незалежність можна також захищати самому. Для цього країна має йти в ногу з часом у багатьох галузях: економічній, військовій, культурній, політичній. Здавалось би, усі умови для цього були виконані: після розпаду СРСР ми отримали солідну економічну базу, атомний збройний потенціал та воєнні склади, наповнені в ході гонки переозброєння. Культурна складова допомогла згуртуватися навколо ідеї єдиної держави. Проте залишалася політична галузь, у якій в України були серйозні проблеми: некомпетентні політики радянських часів і непомірна корупція, що перейшла у спадок від СРСР, перешкодили правильно та ефективно керувати країною. Це й стало критичним аспектом для недоторканості нашого суверенітету: кофлікт на Тузлі, вбивство Чорновола…Це лише прелюдія до повномасштабного вторгнення. Проте Україна має всі шанси на справжню незалежність, коли світло подолає морок темряви, за умови, що будуть здійснені необхідні реформи, зміцнена національна ідентичність, досягнута економічна самостійність, забезпечена міжнародна підтримка через інтеграцію в європейське суспільство та збережена соціальна згуртованість, яка зараз розхитується з різних приводів і чому нам, свідомим українцям, треба запобігти, бо насправді ми вже давно ведемо війну та три фронти: з рашистами та нацистами на Сході України, з ворогами та зрадниками у владних структурах, з політично неосвіченим населенням, які, не маючи достатнього рівня політичної культури та громадянської позиції, піддаються
маніпуляціям, впускаючи темряву у свою свідомість та морок нерозуміння у свої рішення, обмежуючи цим свободу всіх.
Право на незалежність України – це не лише історичний вибір, але й сучасний виклик, який наша держава має пройти, щоб не дати шансу темряві з мороку середньовічного свавілля та авторитаризму поглинути світло європейського та
світового прогресу гуманізму, демократії та вільного вибору – бути самим собою.
